9 травня факти про перемогу. Історія та святкування Дня Перемоги

1. Незважаючи на те, що 9 травня 1945 офіційно вважається днем ​​закінчення Великої Вітчизняної війни - війна офіційно тривала до 25 січня 1955 року. Ми були в стані війни з Німеччиною до 55 років. 8 травня було підписано лише акт про капітуляцію Німеччини, який офіційно набирав чинності з 9 травня.

2. Нині одним із символів перемоги у Великій Вітчизняній війні були нашивки з георгіївською стрічкою. Взагалі ця стрічка заснована ще 18 століття за виявлену доблесть у бою.

3. Ще трохи про важливе значення Георгіївської стрічки, точніше про маєток Георгій для Дня перемоги. 6 травня 1945 року напередодні дня перемоги був день Георгія Побідоносця. Капітуляцію Німеччини підписав Георгій Жуков.

4. У Європі День Перемоги відзначається 8 травня і називається День Європи, а в Америці так взагалі 2 вересня.

5. Вихідним днем ​​9 травня став лише 1965 року. Також вихідний був із 1946 по 1948 роки, тобто у 65 було по суті повернення.

6. 2000 року в Москві пройшов останній піший парад ветеранів.

7. 2008 року вперше на параді Перемоги на Червоній площі пройшла важка техніка.

Ось такий він дивовижний та важливий день в історії СРСР.

А ось факти про Парад Перемоги 1945 року:

Прапор, поставлений над рейхстагом, Червоною площею не пронесли. Усі бачили кадри, як до підніжжя Мавзолею кидають фашистські прапори. Але цікаво, що 200 прапорів і штандартів розгромлених німецьких частин бійці несли у рукавичках.

Учасники та свідки того першого параду кажуть, що за божевільною «температурою» народної радості його можна порівняти хіба що з першою звісткою з Берліна про Перемогу. Історія його зберігає багато цікавих деталей. Згадаймо деякі з них.

1. ЯК РУХНУЛА МРІЯ ВОЖДЯ

Відомо, перший Парад Перемоги приймав маршал Георгій Костянтинович Жуков. Однак і ми, тодішні військові хлопчаки, і дехто сьогодні дивуються: а чого ж не Сталін? Адже він головнокомандувач, генералісимус, верховний вождь переможців. Здавалося б, йому, а не Жукову виїжджати зі Спаської вежі на білому скакуні… Можна сказати, у сідлі народився, як усякий горець…

Таємницю розкрив Василь, син Сталіна.

За тиждень до дня параду Сталін викликав Жукова до себе на дачу і спитав, чи не розучився маршал їздити верхи. Йому все більше на штабних автомобілях доводиться їздити. Жуков відповів, що не розучився і у вільну хвилину намагається їздити верхи.

Ось що, – сказав Верховний, – вам доведеться приймати Парад Перемоги. Командуватиме парадом Рокоссовський.

Жуков здивувався, але виду не подав:

Дякую за таку честь, але чи не краще парад приймати вам?

А Сталін - йому:

Я вже старий приймати паради. Приймайте ви, ви молодші.

Все це є у мемуарах Жукова. Читаємо: «Прощаючись, він (Сталін. - Прим. ред.) помітив, як мені здалося, не без натяку:

Раджу приймати парад на білому коні, якого вам покаже Будьонний...»

Наступного дня Жуков поїхав на Центральний аеродром на колишній Ходинці – там проходила репетиція параду – і зустрівся із Василем, сином Сталіна. І ось тут Василь маршала і здивував. По секрету розповів, що батько сам збирався приймати парад. Наказав маршалу Будьонному приготувати відповідного коня і поїхав до Хамовників, у головний армійський манеж верхової їзди на Чудівці, як називався тоді Комсомольський проспект. Там армійські кавалеристи й облаштували свій чудовий манеж - величезний, високий зал, весь у великих дзеркалах. Саме сюди 16 червня 1945 року приїхав Сталін струснути старовиною і перевірити, чи з часом не втратилися навички джигіту. Все-таки інші поводи звик тримати…

По знаку Будьонного підвели білого скакуна і допомогли піднятися в сідло. Зібравши поводи в лівій руці, яка завжди залишалася зігнутою в лікті і лише наполовину діючою, через що злі язики соратників по партії називали вождя «Сухоруким», Сталін пришпорив норовистого скакуна - і той рвонув з місця…

Вершник випав з сідла і, незважаючи на товстий шар тирси, боляче вдарився боком і головою... До нього всі кинулися, допомогли підвестися. Будьонний, чоловік несмугий, зі страхом дивився на вождя... Але обійшлося без наслідків.

Ось після цього Сталін і доручив маршалу приймати Парад Перемоги. А принагідно порадив осідлати саме того зухвалого скакуна. Сподобався? Чи подумав, що й Жукову не всидіти? Але в день параду маршал Жуков лихо пронісся Червоною площею.

В одному строю з героями війни йшли і брати наші менші, котрі врятували багато людських життів.

2. ЧОМУ НЕ БУЛО ГОЛОВНОГО ЗНАМУ ПЕРЕМОГИ?

Прапор Перемоги, привезений у Москву 20 червня 1945 року, мали пронести Червоною площею. І розрахунок знаменників спеціально тренувався. Зберігач Прапора в Музеї Радянської Армії А. Дементьєв стверджував: ті, що поклали його над рейхстагом і відряджені до Москви як прапороносець Неустроєв і його помічники Єгоров, Кантарія і Берест пройшли на репетиції вкрай невдало - на війні їм було не до стройової підготовки. У того ж Неустроєва на 22 роки п'ять поранень, ноги пошкоджені. Призначати інших прапороносців - безглуздо, та й пізно. Жуков вирішив – Прапор не виносити. Тому всупереч поширеній думці Прапора на Параді Перемоги не було. Вперше Прапор виносили на парад у 1965 році.

3. ХТО ОБКІРНАВ Червоний тяг?

За словами того ж Дементьєва, неодноразово виникало питання: чому у Прапора не вистачає смуги довжиною 73 і шириною 3 сантиметри, адже полотнища всіх штурмових прапорів нарізалися одного розміру? Є дві версії. Перша: смужку обірвав та взяв на згадку 2 травня 1945 року колишній на даху рейхстагу рядовий Олександр Харків, навідник «катюші» з 92-го гвардійського мінометного полку. Звідки йому було знати, що саме це, одне з кількох ситцеве полотнище стане Прапором Перемоги?

Друга версія: Прапор зберігався у політвідділі 150-ї стрілецької дивізії. Переважно там працювали жінки, яких влітку 1945 року почали демобілізувати. Вони вирішили залишити собі сувенір на згадку, відрізали смужку та поділили на шматочки. Ця версія найімовірніша: на початку 70-х до Музею Радянської Армії прийшла жінка, розповіла цю історію та показала свій клаптик. Приклали до Прапора - прийшовся до місця.

4. ШТАНДАРТИ ГІТЛЕРА І ВЛАСОВА

Усі бачили кадри, як до підніжжя Мавзолею кидають фашистські прапори. Але цікаво, що 200 прапорів і штандартів розгромлених німецьких частин бійці несли в рукавичках, наголошуючи на тому, що навіть у руки держаки цих штандартів брати огидно. І кидали на спеціальний поміст, щоб штандарти не торкнулися бруківки Червоної площі. Першим жбурнули особистий штандарт Гітлера, останнім - прапор армії Власова. А ввечері того ж дня поміст і всі рукавички були спалені.

Перемога дісталася дорогою ціною.

5. ДАТУ ПАРАДА ВИЗНАЧИЛИ ЗА РОБОТОЮ… ШВЕЙНИХ ФАБРИК

Директива про підготовку до параду пішла у війська за місяць, ще наприкінці травня. А точна дата параду визначалася часом, необхідним швейним фабрикам Москви для шиття 10 тисяч комплектів парадного обмундирування для солдатів та термінами пошиття в ательє мундирів для офіцерів та генералів.

6. ЯК ВІДБИРАЛИ ЩАСЛИВНИКІВ У ПАРАДНІ ПОЛИЦІ

Щоб брати участь у Параді Перемоги, треба було пройти жорсткий відбір: враховувалися не тільки подвиги та заслуги, а й вид, що відповідає вигляду воїна-переможця, і щоб зростом він був не менше 170 см. Недарма в кінохроніці всі учасники параду - просто красені, особливо льотчики. Вирушаючи до Москви, щасливчики ще не знали, що вони мають по 10 годин на день займатися стройовою заради трьох з половиною хвилин бездоганного маршу Червоною площею.

7. АВІАМАРШ ПРИШЛО СКАСУВАТИ

За п'ятнадцять хвилин до початку параду пішов дощ, що перейшов у зливу. Розпогодилося лише надвечір. Через це повітряну частину параду скасували.

Сталін, що стояв на трибуні Мавзолею, був одягнений у плащ і гумові боти - за погодою. А ось маршали вимокли наскрізь. Промоклий парадний мундир Рокосовського, коли висох, сів так, що зняти його виявилося неможливо - довелося розпарювати.

Того дня сильний літній дощ не зіпсував радості москвичів.

Вціліла парадна промова Жукова. Цікаво, що на її полях хтось ретельно розписав усі інтонації, з якими маршал мав вимовити цей текст.

Найцікавіші позначки: «Тихіше, суворіше» - на словах «Чотири роки тому німецько-фашистські полчища розбійницькі напали на нашу країну». «Гучніше, з наростанням» - на жирно підкресленій фразі «Червона Армія під керівництвом свого геніального полководця перейшла у рішучий наступ». А ось «тише, проникливіше» - починаючи з пропозиції «Перемогу ми здобули ціною важких жертв».

9. СКІЛЬКИ ВСЬОГО БУЛО ПАРАДІВ ПЕРЕМОГИ?

Мало кому відомо, що епохальних парадів у 1945 році було чотири. Першим за значимістю, безперечно, є Парад Перемоги 24 червня 1945 року на Червоній площі в Москві. Ще три маловідомі паради були присвячені закінченню Великої Вітчизняної війни та перемозі об'єднаних націй у Другій світовій, розгрому гітлерівської Німеччини та імператорської Японії.

Парад радянських військ у Берліні відбувся 4 травня 1945 року біля Бранденбурзьких воріт, приймав його військовий комендант Берліна генерал М. Берзарін.

Парад Перемоги союзних військ у Берліні влаштували 7 вересня 1945 року. Це була пропозиція Жукова після московського Параду Перемоги. Від кожної союзної нації брали участь зведений полк у тисячу осіб та бронетанкові частини. Але загальне захоплення викликали 52 танки ІС-2 із нашої 2-ї гвардійської танкової армії.

Парад Перемоги радянських військ у Харбіні 16 вересня 1945 року нагадував перший парад у Берліні: наші воїни йшли у польовій формі. Танки та САУ замикали колону.

10. ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ НЕ БУВ СВЯТКОМ…

Після параду 24 червня 1945 року День Перемоги широко не святкувався та був звичайним робочим днем. Лише 1965 року День Перемоги став святковим вихідним днем. Після розпаду СРСР Паради Перемоги не проводились до 1995 року.

Жваві скакуни граційно пронесли Червоною площею маршалів Перемоги Георгія Жукова (попереду) та Костянтина Рокоссовського.

З ДОСЬЇ

Звідки взявся Кумир?

Кінь Жукова був терської породи, світло-сірої масті на прізвисько Кумир. Мало кому відомо, що Кумир також брав участь і в легендарному військовому параді 7 листопада 1941 року. Тоді у сідлі був командир першого ескадрону кавполку НКВС Іван Максимець. Цікаво, що Максимець уцілів під час війни і брав участь у Параді Перемоги: йшов у пішому строю зведеного полку. Коней для Жукова та Рокосовського спеціально привчали до реву моторів та звуків оркестру, а самі маршали тренувалися та звикали до них у манежі цілий місяць.

СТАТИСТИКА

На параді урочистим маршем пройшли зведені полки 11 фронтів у такому порядку: Карельського, Ленінградського, 1-го та 2-го Прибалтійських, 3-го, 2-го та 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го та 3-го українців, зведений полк Військово-Морського флоту. У складі полку 1-го Білоруського фронту особливою колоною пройшли представники Війська Польського.

У параді також брали участь «коробки» Комісаріату оборони (1), військових академій (8), військових та суворовських училищ (4), гарнізону Москви (1), кінної бригади (1), артилерійські, мотомеханізовані, повітряно-десантні та танкові частини та підрозділи (за особливим розрахунком).

17 років у Радянському Союзі не відзначали День Перемоги. З 1948 року довгий час це «найголовніше» сьогодні свято фактично не відзначалося і було робочим днем ​​(натомість вихідним було зроблено 1 січня, яке з 1930 року не було вихідним днем). Вперше широко відсвяткували в СРСР лише майже через два десятиліття - в ювілейному 1965 році. Тоді ж День Перемоги знову став неробочим.
5 мільйонів 691 тисячу літрів горілки випили лише за грудень 1942 року.
Скасування свята деякі історики пов'язують із тим, що радянська влада неабияк побоювалася незалежних та активних ветеранів. Офіційно було наказано: про війну забути, всі сили кинути на відновлення зруйнованого війною народного господарства.
Протягом 10 років після Дня Перемоги Радянський Союз формально перебував у стані війни з Німеччиною. Вийшло так, що, прийнявши капітуляцію німецького командування, Радянський Союз вирішив не підписувати миру з Німеччиною, і тим самим залишився з нею у стані війни. І лише 25 січня 1955 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про припинення стану війни між Радянським Союзом та Німеччиною», тим самим юридично оформивши закінчення бойових дій.
З 7 до 43 мільйонів зросла кількість радянських громадян, убитих під час Великої Вітчизняної війни.
Радянська влада не горіла бажанням займатися реальним підрахунком втрат під час бойових дій. Тому одразу після завершення війни Йосип Сталін «зі стелі» взяв цифру 7 мільйонів людей. Щоправда, на Заході одразу зазначили, що ця цифра не відповідає дійсності. Однак до смерті Сталіна число не переглядалося.
Вже після розвінчання «культу особи» ця цифра зросла до «понад 20 мільйонів» (про це сказав тодішній генсек Хрущов). Реальне дослідження втрат почалося лише наприкінці 1980-х років. Тоді вже почали говорити про майже 30 мільйонів. За оцінкою російського публіциста Бориса Соколова, загальні людські втрати СРСР 1939-1945 гг. - 43 млн. 448 тис. осіб, а загальна кількість загиблих у лавах Радянських Збройних Сил у 1941-1945 роках. - 26,4 млн осіб (з них 4 млн осіб загинули в полоні). Якщо вірити його даним, то співвідношення втрат бійців Червоної Армії та Вермахту на Східному фронті сягає 10:1. Однак питання про кількість загиблих досі залишається відкритим, і навряд чи на нього зможуть дати остаточну відповідь.
80 тисяч радянських офіцерів під час Великої Великої Вітчизняної війни були жінки.
Загалом на фронті в різні періоди зі зброєю в руках боролися від 600 тисяч до 1 мільйона представниць слабкої статі. Вперше у світовій історії у Збройних Силах СРСР з'явилися жіночі військові формування. Зокрема, з жінок-добровольців було сформовано 3 авіаційні полки: 46-й гвардійський нічний бомбардувальний (войовниць із цього підрозділу німці називали «нічними відьмами»), 125-й гвардійський бомбардувальний, 586-й винищувальний полк ППО. Також було створено окрему жіночу добровольчу стрілецьку бригаду та окремий жіночий запасний стрілецький полк. Жінок-снайперів готувала Центральна жіноча школа снайперів. Крім того, було створено окрему жіночу роту моряків. Варто зазначити, що воювала слабка стать досить успішно. Так, звання "Герой Радянського Союзу" під час Великої Вітчизняної війни отримали 87 жінок.
Цікаво, що згідно із секретними додатками до постанов Державного комітету оборони зафіксовано: на всіх етапах війни, переможних та провальних, пили у Червоній Армії приблизно однаково. Наприклад, вже у грудні 1943 року Червона Армія «вжила» 5 млн. 665 тис. літрів.
Щоправда, міцне належало не всім. 20 липня 1941 року головний «постачальник» СРСР Анастас Мікоян запропонував у своїй постанові «встановити, починаючи з 1 вересня 1941 року, видачу 40-градусної горілки в кількості 100 грамів на день на людину червоноармійцям та начальницькому складу діючої армії». Але Сталін після слів «складу» дописав «військ першої лінії». Мовляв, хочеш випити – йди воюй, а не відсиджуйся в тилу.
Близько 400 тисяч нагород та медалей не було видано радянським ветеранам.
До закінчення Великої Вітчизняної війни не було вручено близько трьох мільйонів нагород. Крім високої ротації особового складу (когось перевели, когось – у лазарет, а багато хто гинув), причиною такої затримки став банальний брак самих орденів та медалей. Не встигали випускати.
Відразу після війни Головне управління кадрів Міністерства оборони, архівні служби, військкомати почали активно займатися розшуком нагороджених. До 1956 було вручено близько мільйона нагород. Потім розшук по суті припинився. Видавали лише у разі звернення громадян. За наступні десятиліття було вручено ще близько півмільйона орденів та медалей. Однак 400 тисяч орденів, що залишилися, навряд чи вже коли-небудь знайдуть своїх героїв: справжніх ветеранів вже практично не залишилося живими.
Понад 400 людей здійснили подвиг, аналогічний «матросівському».
Першим, хто пішов на амбразуру, став молодший політрук танкової роти Олександр Панкратов. 24 серпня 1941 року у боях за оборону Новгорода Панкратов закрив собою ворожий кулемет, що дозволило червоноармійцям без втрат зайняти плацдарм. Загалом, до «розпіареного» Олександра Матросова, аналогічний подвиг здійснили 58 людей.
334 населених пунктув Україні було спалено німецькими нацистами разом із усіма жителями.
Найбільшим містечком, знищеним загарбниками, стала Корюківка Чернігівської області. За два дні з 1300 будинків було спалено 1290, убито та спалено близько 7 тисяч мешканців містечка.
За даними істориків Дроб'язко та Романько, під час війни на службу до німців перейшло близько 400 тисяч поліцаїв. Щоправда, ця цифра досить умовна, оскільки перевірити її неможливо. По-перше, частини регулярної армії СРСР у полон поліцаїв намагалися не брати. Їх знищували одразу. Крім того, починаючи з 1942 року, багато хто почав переходити до партизан. Вже до 1944 року подібні переходи стали масовими, і лише поліцейські, які мали руки в крові по самі лікті, залишалися вірними німцям.

коротка історіясвята Дня Перемоги

9 травня. День Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
День легендарної перемоги над фашизмом та День пам'яті загиблих воїнів.
У січні 1945 р. радянські війська почали наступ у Центральній Польщі та Східній Пруссії (змусивши гітлерівське командуванняперекинути частину військ із західного фронту на східний), але в півдні продовжували переможне просування на балканському напрямі. Союзницькі армії вибили німецькі частини з Рейнської області та Рурського басейну і просувалися до річки Ельба, і навіть на центральному та південному ділянках фронту. Гітлер, який пережив чотири замахи, наклав на себе руки 30 квітня 1945 р. – до того, як Берлін капітулював 2 травня після штурму військами 1-го Білоруського і 1-го Українського фронтів. 7 травня 1945 р. представники адмірала Карла Деніца, наступника Гітлера на посаді глави німецької держави, підписали акт про беззастережну капітуляцію перед західними союзниками у штаб-квартирі Ейзенхауера у Реймсі. 8 травня у Берліні фельдмаршал Кейтель підписав акт про капітуляцію у присутності представників радянського військового командування. Уся територія Німеччини була окупована радянськими, британськими, американськими та французькими військами.
У передмісті Берліна Карлсхорсте о 22-й годині 43 хвилини за центрально-європейським часом (у Москві вже настав наступний день) було підписано остаточний Акт про військову капітуляцію Німеччини. Від імені німецького Верховного головнокомандування акт підписали начальник штабу верховного головнокомандування вермахту генерал-фельдмаршал В. Кейтель, головнокомандувач військово-морських сил адмірал фон Фрідебург, генерал-полковник авіації Г. Ю. Штумпф.

Радянський Союз представляв заступник Верховного головнокомандувача маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков, союзників – головний маршал авіації Великобританії А. Теддер. Як свідки були присутні командувач стратегічними повітряними силамиСША генерал К. Спаатс і головнокомандувач французької армії генерал Ж. М. Де Латр Де Тассіньї. Ще до підписання акта І. В. Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 Травня Днем Перемоги. Вранці 9 Травня Указ прочитали диктор Левитан по радіо.

Навколо Дня Перемоги, як будь-якого історичної подіїзгодом зросла безліч міфів. Деякі з них, як знамените фото з червоним прапором на рейхстазі, були створені штучно.

Навіщо на історичному фото домальовували дим, танки та винищувачі? Хто відрізав на згадку шматок від прапора Перемоги? І чому 9 Травня 20 років не був вихідним днем?

Берлін був узятий 2 травня 1945 р. Але німецькі війська ще тиждень чинили опір. Остаточну капітуляцію було підписано в ніч на 9 травня. За московським часом це було о 00:43 9 травня, а за середньоєвропейським о 22:43 ще 8 травня. Саме тому в Європі святом вважається 8 число. Але там, на відміну від пострадянського простору, відзначають не День Перемоги, а День примирення. Вшановують жертв нацизму.

У США відзначають два свята - День перемоги в Європі та День перемоги над Японією.

Червоний прапор над рейхстаг

Вночі 1 травня 1945 року над рейхстагом поставили червоний прапор, який згодом став Прапором Перемоги. За офіційною версією, це зробили Олексій Берест, Михайло Єгоров та Мелітон Кантарія, хоча кажуть, що на дах рейхстагу підіймалися одразу кілька груп із прапорами. І щодо того, хто був перший, досі точаться суперечки.

Так чи інакше, символом перемоги стало фото Євгена Халдея «Прапор перемоги над рейхстагом» з нібито Єгоровим, Кантарією та Берестом.

Однак насправді фото постановочне, ролі прапороносців виконували Олексій Ковальов, Абдулхакім Ісмаїлов та Леонід Горічов. Їх Халдей знімав 2 травня, коли Берліна вже взяли, а фото згодом було ретельно відредаговано. На негативі був домальований дим, начебто битва за місто все ще продовжується. На фото зник годинник солдата знизу, щоб радянських військовослужбовців не звинуватили у мародерстві чи захопленні трофеїв. На іншій версії знімка було вмонтовано танк навпроти Бранденбурзьких воріт та винищувачів у небі.

Порізаний Прапор Перемоги

Сам Прапор Перемоги теж пережив чимало. На першому параді у Москві його не було. Просто виявилося, що прапороносці, які взяли рейхстаг, не блищать стройової підготовки. Призначати інших для параду не стали і прапор вирішили не виносити.

Пізніше з'ясувалося, що від Прапора Перемоги хтось відрізав смужку завширшки 3 см. Існує версія, що її на сувенір забрав собі навідник «Катюші», який штурмував рейхстаг, або робітниці політвідділу 150-ї стрілецької дивізії.

Перший Парад Перемоги

Перший Парад Перемоги відбувся 24 червня 1945 року. Його планували провести ще наприкінці травня. Але дату визначали швейні фабрики, які виготовляли 10 тисяч комплектів парадного обмундирування для солдатів. Учасників параду підбирали за зростом – не нижче 170 см – і щодня муштрували 10-годинними стройовими заняттями.

24 червня настрій усім зіпсував сильна злива. Через нього скасували проліт авіації. Учасники наскрізь промокли. Мундир маршала Рокоссовського так сів, що його довелося розпарювати, щоб зняти.

Приймав парад маршал Георгій Жуков на сріблясто-білому коні Кумирі. Теоретично на його місці повинен бути Сталін як Головнокомандувач, але він зайняв місце на трибуні.

З'ясувалося, що генералісимус упав із норовистого Кумира, якого для нього вибрав Будьонний, під час репетиції. Сталін сказав Жукову, що приймати парад верхи буде він, але обов'язково на цьому гарячому коні. Як відомо, Жуков із завданням справився чудово.

Цікаво, що Кумир не вперше гарцював Червоною площею: він брав участь у параді 7 листопада 1941 року, коли німецькі війська перебували на підступах до Москви. Його наїзник кавалерист Іван Максимець дуже здивувався, коли побачив свого коня за чотири роки на Параді Перемоги під маршальським сідлом.

20 років без параду

Проводити паради щороку стали відносно нещодавно. Протягом майже 20 років 9 травня взагалі не вважався святковим днем.

1948 року керівництво країни заявило, що треба забути про війну і займатися відновленням держави. Лише у 1965 році 9 Травня як святковий день встановив Л. Брежнєв. Тоді ж було проведено другий Парад Перемоги. Третій пройшов до 40-річчя Перемоги – у 1985 році, наступний – через 15 років, у 1990 році. Після розпаду СРСР паради на 9 Травня не проводились до 1995 року. А згодом стали щорічними.

Це цікаво:

1. Незважаючи на те, що 9 травня 1945 офіційно вважається днем ​​закінчення Великої Вітчизняної війни - війна офіційно тривала до 25 січня 1955 року. Весь цей час Радянський Союз перебував у стані війни з Німеччиною. 8 травня було підписано лише акт про капітуляцію, який офіційно набирав чинності з 9 травня.

2. Одним із символів перемоги у Великій Вітчизняній війні стала т.зв. "Георгієвська стрічка". Заснована вона була ще в ХV111 столітті за виявлену доблесть у бою. Примітно, що 6 травня 1945 року, напередодні дня перемоги, був день Георгія Побідоносця, а капітуляцію Німеччини приймав Георгій Жуков.

3. Постійним вихідним днем ​​9 Травня став лише 1965 року. Раніше вихідний був із 1946 по 1948 роки.

4. 2000 року в Москві пройшов останній піший парад ветеранів.

5. 2008 року вперше на параді Перемоги на Червоній площі пройшла важка техніка.

сайт- Насамперед хочу привітати всіх із цим святом та подякувати нашим ветеранам за все, що у нас є зараз. Адже якби не вони, невідомо яким би зараз було наше життя. Свобода, якою ми зараз дихаємо, спокій та мир, це все завдяки нашим ветеранам!

І напередодні цієї події хотілося б розповісти кілька цікавих фактів про цю дату. Отже, вперед:

Найцікавішим фактом є те, що за кордоном День Перемоги святкують не 9-го травня, як у Росії, а 8-го, оскільки акт капітуляції за центральноєвропейським часом був підписаний 8 травня 1945 року о 22:43 (9 травня о 0: 43 за московським часом).

Прапором Перемоги є штурмовий прапор 150 ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії, поставлений 1 травня 1945 року на будівлі рейхстагу в місті Берліні.

Перший День Перемоги святкувався так, як напевно відзначалося дуже мало свят в історії СРСР та Росії. Люди на вулицях вітали одне одного, обіймалися, цілувалися та плакали.

9 травня 1945 року на Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак Лі-2 з екіпажем А. І. Семенкова, який доставив до Москви акт про капітуляцію нацистської Німеччини.

Стерзана війною Європа також відзначала День Перемоги щиро та всенародно. 9 травня 1945 року майже у всіх європейських містах люди вітали один одного та солдатів – переможців.

У Лондоні центром урочистостей були Букінгемський палац і Трафальгарська площа. Людей вітали король Георг VI та королева Єлизавета. Вінстон Черчілль виступив із промовою з балкону Букінгемського палацу

Берлін був узятий ще 2 травня, але німецькі війська чинили запеклий опір Червоної армії ще більше тижня, перш ніж фашистським командуванням, щоб уникнути марного кровопролиття було, нарешті, ухвалено рішення про капітуляцію.

9 травня, ввечері в Москві було дано Салют Перемоги, наймасштабніший в історії СРСР: із тисячі гармат було дано тридцять залпів.

Проте вихідним днем ​​9 травня залишалося лише три роки. 1948 року про війну було наказано забути і всі сили кинути на відновлення зруйнованого війною народного господарства. І лише в 1965 році, вже в епоху Брежнєва, святу було знову віддано за заслуги. 9 травня знову став вихідним, відновилися Паради, масштабні салюти у всіх містах – Героях та вшанування ветеранів

Георгіївська стрічка: - Біколор (двоколір) оранжевого та чорного кольорів. Помаранчевий означає вогонь, а чорний дим. Вона веде свою історію від стрічки до солдатського ордена Святого Георгія Побідоносця, заснованого 26 листопада 1769 р. імператрицею Катериною II. Ця стрічка з невеликими змінами увійшла до нагородної системи СРСР як "Гвардійська стрічка" - знак особливої ​​відзнаки солдата. Нею обтягнуто колодку дуже почесного «солдатського» ордена Слави.

У США є цілих два Дні Перемоги: V-E Day (День Перемоги в Європі) та V-J Day (День Перемоги над Японією).

Мій Мій Палмер

9 травня. День Перемоги у Другій Світовій Війні. День легендарної перемоги над фашизмом та День пам'яті загиблих воїнів. У січні 1945 р. радянські війська почали наступ у Центральній Польщі та Східній Пруссії (змусивши гітлерівське командування перекинути частину військ із західного фронту на східний), а на півдні продовжували переможне просування на балканському напрямку. Союзницькі армії вибили німецькі частини з Рейнської області та Рурського басейну і просувалися до річки Ельба, і навіть на центральному та південному ділянках фронту.

Гітлер, який пережив чотири замахи, наклав на себе руки 30 квітня 1945 - до того, як Берлін капітулював 2 травняпісля штурму військами 1-го Білоруського та 1-го Українського фронтів.

7 травня 1945 рокупредставники адмірала Карла Деніца, наступника Гітлера на посаді глави держави, підписали акт про беззастережну капітуляцію перед західними союзниками у штаб-квартирі Ейзенхауера у Реймсі.

8 травняу Берліні фельдмаршал Кейтель підписав акт про капітуляцію у присутності представників радянського військового командування. Уся територія Німеччини була окупована радянськими, британськими, американськими та французькими військами. У передмісті Берліна Карлсхорсте о 22 годині 43 хвилиниза центрально-європейським часом (у Москві вже настав наступний день) підписано остаточний Акт про військову капітуляцію Німеччини. Від імені німецького Верховного головнокомандування акт підписали начальник штабу верховного головнокомандування вермахту генерал-фельдмаршал В. Кейтель, головнокомандувач військово-морських сил адмірал фон Фрідебург, генерал-полковник авіації Г. Ю. Штумпф. Радянський Союз представляв заступник Верховного головнокомандувача маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков, союзників - головний маршал авіації Великобританії А. Теддер. Як свідки були присутні командувач стратегічними повітряними силами США генерал К. Спаатс і головнокомандувач французької армії генерал Ж. М. Де Латр Де Тассіньї.

Ще до підписання акта І. В. Сталін підписав указ Президії Верховної Ради СРСР про проголошення 9 травня Днем Перемоги. Вранці 9 травня Указ прочитали диктор Левітан по радіо.

Маловідомі факти про 9 травня та паради Перемоги

8 та 9 травня - різні дати Перемоги

Берлін було взято 2 травня 1945 року. Але фашистські війська ще тиждень чинили опір. Остаточну капітуляцію було підписано в ніч на 9 травня. За московським часом це було о 00:43 9 травня, а за середньоєвропейським о 22:43 ще 8 травня.

Саме тому у Європі святом вважається 8 число. Але там, на відміну пострадянського простору, відзначають не День Перемоги, а День примирення. Цього дня вшановують жертв нацизму. У США відзначають два свята - День перемоги в Європі та День перемоги в Японії (V-E Day та V-J Day).

Червоний прапор Рейхстагу

Вночі 1 травня 1945 року над Рейхстагом поставили червоний прапор, який згодом став Прапором Перемоги. За офіційною версією це зробили Олексій Берест, Михайло Єгоров та Мелітон Кантарія, хоча кажуть, що на дах Рейхстагу підіймалися одразу кілька груп із прапорами, і з приводу того, хто був перший, досі точаться суперечки.

Так чи інакше, символом перемоги стало фото Євгена Халдея "Прапор перемоги над Рейхстагом" з нібито Єгоровим, Кантарією та Берестом. Однак насправді фото постановочне, ролі прапороносців виконували Олексій Ковальов, Абдулхакім Ісмаїлов та Леонід Горічов. Їх Халдей знімав 2 травня, коли Берліна вже взяли, а фото згодом було здорово відредаговано. На негативі був домальований дим, начебто битва ще триває. На фото зник годинник солдата знизу, щоб радянських військовослужбовців не звинуватили у мародерстві чи захопленні трофеїв.

На іншій версії знімка було вмонтовано танк навпроти Бранденбурзьких воріт та винищувачів у небі.

Порізаний прапор Перемоги

Сам прапор Перемоги теж пережив чимало. На першому параді у Москві його не було. Просто виявилося, що прапороносці, які взяли Рейхстаг, не блищать стройової підготовки. Призначати інших для параду не стали і прапор вирішили не виносити. Пізніше з'ясувалося, що від Прапора Перемоги хтось відрізав смужку шириною 3 см. Існує версія, що її на сувенір забрав собі навідник "Катюші", який штурмував Рейхстаг, або робітниці політвідділу 150-ї стрілецької дивізії.

Перший парад Перемоги

Перший Парад Перемоги відбувся 24 червня 1945 року. Його планували провести ще наприкінці травня. Але дату визначали швейні фабрики, які виготовляли 10 тисяч комплектів парадного обмундирування для солдатів. Учасників параду підбирали за зростом – не нижче 170 см і мучили по 10 годин стройової на день.

24 червня настрій усім зіпсував сильну зливу. Через нього скасували проліт авіації. Учасники наскрізь промокли. Мундир маршала Рокоссовського так сів, що його довелося розпарювати, щоб зняти.

Приймав парад маршал Георгій Жуков на сріблясто-білому коні Кумирі. Загалом на його місці мав бути Сталін, як головнокомандувач, але він сидів на трибуні. З'ясувалося, що генералісимус упав із норовистого Кумира, якого для нього вибрав Будьонний, під час репетиції. Сталін сказав Жукову, що приймати парад верхи буде він, але обов'язково на цьому гарячому коні. Жуков із завданням справився чудово.