Мороз день чудовий. "зимовий ранок"

ЗИМОВИЙ РАНОК

Ще ти дрімаєш, друг чарівний -

Пора, красуня, прокинься:

Відкрий зімкнуті негою погляди

Назустріч північній Аврори,

Зіркою півночі прийди!

Вечір, ти пам'ятаєш, завірюха злилася,

На каламутному небі імла носилася;

Місяць, як бліда пляма,

Крізь хмари похмурі жовтіли,

І ти сумна сиділа -

А нині ..... подивися у вікно:

Під блакитними небесами

Чудовими килимами,

Блискаючи на сонці, сніг лежить;

Прозорий ліс один чорніє,

І ялина крізь іній зеленіє,

І річка під льодом блищить.

Вся кімната бурштиновим блиском

Осяяна. Веселим тріском

Тріщить затоплена піч.

Приємно думати біля лежанки.

Але знаєш: чи не наказати в санки

Кобилку буру заборонити?

Ковза по ранковому снігу,

Друг милий, віддамося бігу

Нетерплячого коня

І відвідаємо поля порожні,

Ліси, нещодавно такі густі,

І берег, милий для мене.

1829

Аналіз вірша « Зимовий ранок» Пушкіна (1)

Вірш «Зимовий ранок» - блискучий ліричний твір Пушкіна. Воно було написано 1829 р., коли поета вже було звільнено з заслання.
«Зимовий ранок» відноситься до творів поета, присвячених тихій ідилії сільського життя. Поет завжди з глибоким трепетом ставився до російського народу та російської природи. Любов до Батьківщини та рідної мови була вродженою якістю Пушкіна. Він із великою майстерністю передавав це почуття у своїх творах.
Вірші починається словами, відомими практично кожному: «Мороз і сонце; день чудовий!». З перших рядків авторка створює чарівну картину ясного зимового дня. Ліричний герой звертається з вітанням до коханої – «друга чарівного». Дивне перетворення природи, що відбулося за ніч, розкривається за допомогою різкого протиставлення: «завірюха злилася», «темрява носилася» - «ялина зеленіє», «річка блищить». Зміни у природі, на думку поета, обов'язково вплинуть на настрій людини. Він пропонує своїй «сумній красуні» подивитися у вікно та відчути пишність ранкового пейзажу.
Пушкіну подобалося жити в селі, далеко від галасливої міської суєти. Він описує невигадливі буденні радості. Людині для щастя потрібно небагато: затишний будиночок із жарко натопленою піччю та присутність коханої жінки. Особливе задоволення може принести прогулянка на санях. Поет прагне помилуватися настільки дорогі йому поля і лісу, оцінити зміни, що відбулися з ними. Чарівність прогулянки надає присутність «друга милого», з яким можна розділити свою радість та захоплення.

Пушкін вважається одним із основоположників сучасної російської мови. «Зимовий ранок» - одна з невеликих, але важливих цеглинок у цій справі. Вірш написаний простою і зрозумілою мовою. Чотирьохстопний ямб, який так любив поет, ідеально підходить для опису краси пейзажу. Твір наповнений незвичайною чистотою та ясністю. Основним виразним засобом є численні епітети. До минулого сумного дня відносяться: «каламутне», «бліде», «похмурі». Справжній радісний день це – «чудовими», «прозорими», «бурштиновими». Центральне порівняння вірша присвячене коханій жінці – «зірці півночі».

У вірші немає прихованого філософського сенсу, якихось недомовок та іносказань. Не використовуючи красивих фраз і виразів, Пушкін намалював чудову картину, яка нікого неспроможна залишити байдужим.

Аналіз вірша Пушкіна «Зимовий ранок» (2)

Ліричні твори у творчості Олександра Пушкіна займають дуже значне місце. Поет неодноразово зізнавався, що з трепетом ставиться не лише до традицій, міфів і легенд свого народу, а й не перестає захоплюватися красою російської природи, яскравою, яскравою та повною таємничого чаклунства. Він багато разів намагався відобразити найрізноманітніші миті, майстерно створюючи образи осіннього лісу або літнього луки. Однак одним із найбільш вдалих, світлих та радісних творів поета по праву вважається вірш «Зимовий ранок», створений у 1829 році.

З перших рядків Олександр Пушкін налаштовує читача на романтичний ладУ кількох простих і витончених фразах описуючи красу зимової природи, коли дует морозу і сонця створює надзвичайно святковий та оптимістичний настрій. Щоб посилити ефект, поет будує свій твір на контрасті, згадуючи про те, що ще вчора «завірюха злилася» і «на каламутному небі імла носилася». Мабуть, кожному з нас добре знайомі подібні метаморфози, коли в розпал зими на зміну нескінченним снігопадам приходить сонячний і ясний ранок, наповнений тишею і красою.

У такі дні просто гріх сидіти вдома, хіба що затишно не потріскував у каміні вогонь. І в кожному рядку пушкінського «Зимового ранку» відчувається заклик вирушити на прогулянку, яка обіцяє безліч незабутніх вражень. Особливо, якщо за вікном простягаються дивовижні по красі краєвиди – блискуча під льодом річка, припорошені снігом ліс та луки, які нагадують біле покривало, зіткане чиєюсь вмілою рукою.

Кожен рядок цього вірша буквально пронизаний свіжістю і чистотою, а також захопленням і схилянням перед красою рідного краю, який будь-якої пори року не перестає дивувати поета. Причому, Олександр Пушкін не прагне приховувати почуття, що переповнюють його, як це робили багато його побратимів по перу в 19 столітті. Тому у вірші «Зимовий ранок» немає химерності та стриманості, властивої іншим авторам, але при цьому кожен рядок пронизаний теплотою, витонченістю та гармонією. Крім цього, прості радості у вигляді санної прогулянки доставляють поетові справжнє щастя і допомагають повною мірою відчути всю велич російської природи, мінливої, розкішної та непередбачуваної.

Вірш «Зимовий ранок» Олександра Пушкіна по праву вважається одним із найкрасивіших і піднесених творів поета. У ньому відсутня так властива автору уїдливість, немає і звичного алегорії, яке змушує шукати в кожному рядку таємний зміст. Це твори – втілення ніжності, світла та краси. Тому не дивно, що написано воно легким і мелодійним чотиристопним ямбом, до якого Пушкін вдавався досить часто в тих випадках, коли хотів надати своїм віршам особливу вишуканість та легкість. Навіть у контрастному описі негоди, яка має підкреслити свіжість і яскравість сонячного зимового ранку, немає звичного згущення фарб: снігова буря представлена як швидкоплинне явище, яке не в змозі затьмарити очікування нового дня, наповненого величним спокоєм.

При цьому сам автор не перестає дивуватися настільки разючим змінам, які сталися лише за одну ніч. Немов би сама природа виступила в ролі приборкувачки підступної хуртовини, змусивши її змінити гнів на милість і, тим самим, подарувала людям дивовижний по красі ранок, наповнений морозною свіжістю, скрипом пухнастого снігу, дзвінкою тишею безмовних сніжних рівнин і чарівністю. веселки у морозних віконних візерунках.

"Зимовий ранок"

Мороз та сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, друг чарівний -
Пора, красуня, прокинься:
Відкрий зімкнуті негою погляди
Назустріч північній Аврори,
Зіркою півночі прийди!

Вечір, ти пам'ятаєш, завірюха злилася,
На каламутному небі імла носилася;
Місяць, як бліда пляма,
Крізь хмари похмурі жовтіли,
І ти сумна сиділа -
А нині... подивись у вікно:

Під блакитними небесами
Чудовими килимами,
Блискаючи на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
І ялина крізь іній зеленіє,
І річка під льодом блищить.

Вся кімната бурштиновим блиском
Осяяна. Веселим тріском
Тріщить затоплена піч.
Приємно думати біля лежанки.
Але знаєш: чи не наказати в санки
Кобилку буру заборонити?

Ковза по ранковому снігу,
Друг милий, віддамося бігу
Нетерплячого коня
І відвідаємо поля порожні,
Ліси, нещодавно такі густі,
І берег, милий для мене.

Вірш Пушкіна А.С. - Зимовий ранок

Олександр Сергійович Пушкін-вірші (Пушкін А. С.) :

Зимовий вечір
Буря імлою небо криє, Вихори снігові крутячи; Те, як звір, вона завиє...

20 447 0

4.1 / 5 ( 9 голосів)

Читання першої строфи:

Звернімо увагу на 4-6 рядки. У них містяться не лише «темні» слова, хоча їх неясність може бути не помічена, а й два нині застарілі архаїчні факти граматики. По-перше, хіба нас не дивує словосполучення відкрий... погляди? Адже зараз можна лише кидати погляди, спрямувати погляди, опустити погляди, але не відкривати. Тут іменник має старе значення «очі». Слово погляд з таким значенням зустрічається у художній промові першої половини XIX століття завжди. Безумовний інтерес тут становить причастя «зімкнуті». Коротке причастя, як відомо, у реченні завжди є присудком. Але тоді, де те, що підлягає, до якого воно відноситься? За змістом слово зімкнуті явно тяжіє до іменника погляди, але воно є (відкрий що?) безперечним прямим доповненням. Отже «зімкнені» є визначенням до слова «погляди».

Але чому тоді зімкнуті, а не зімкнені? Перед нами так зване усічене причастя, яке, як і усічене прикметник, було одним із улюблених поетичних вільностей поетів XVIII – першої половини ХІХ століття.

А тепер торкнемося ще одного слова у цьому рядку. Це іменник «нега». Воно теж цікаво. У словнику З. І. Ожегова воно тлумачиться: «Нега – и.ж. (Устар.) 1. Повне достаток. Жити у дорозі. 2. Блаженство, приємний стан. Вдатися до мого».

«Словник мови Пушкіна» зазначає водночас такі значення: «Стан безтурботного спокою» і «чуттєве захоплення, насолода». Слово нега не відповідає перерахованим значенням у вірші. Сучасною російською мовою його в даному випадку найкраще перекласти словом сон, оскільки сон – це найповніший «стан безтурботного спокою».

Спустимося рядком нижче. Тут на нас теж чекають мовні факти, які потребують роз'яснення. Їх два. По-перше, це слово Аврора. Як власне ім'я, воно починається з великої літери, але за своїм значенням виступає тут як загальне: латинське ім'я богині ранкової зорі нарікає саму ранкову зорю. По-друге, його граматична форма. Адже зараз після прийменника назустріч слідує дальний відмінок іменника і за сучасними правилами має бути «Назустріч північній Аврорі». А у родовий відмінок – Аврори. Це не друкарська помилка і не помилка, а нині застаріла архаїчна форма. Раніше привід назустріч вимагав по собі іменника у формі родового відмінка. Для Пушкіна та її сучасників це була норма.

Скажімо кілька слів про словосполучення «Зіркою півночі з'явись». Слово зірка (північ) позначає тут найгіднішу жінку Петербурга, а чи не вживається у прямому значенні – небесне тіло.

Друга строфа

Вечір, ти пам'ятаєш, завірюха злилася,
На каламутному небі імла носилася;
Місяць, як бліда пляма,
Крізь хмари похмурі жовтіли,
І ти сумна сиділа –
А нині… подивись у вікно:

Тут ми звернемо увагу на слова вечір і імла. Ми знаємо, що слово ввечері і означає вчора ввечері. У звичайному вживанні слово імла означає зараз темрява, морок. Поет використовує це слово у значенні «густий сніг, що ховає в тумані, як своєрідна завіса, що все оточує».

Третя строфа

Третя строфа вірша відрізняється мовною прозорістю. У ній немає нічого несучасного, і жодних пояснень вона не потребує.

4 та 5 строфи

Тут є мовні «особини». Ось поет каже: "Приємно думати біля лежанки".

Аналіз незрозумілих слів та виразів

Ось поет каже: "Приємно думати біля лежанки". Чи зрозуміла вам ця пропозиція? Виявляється, ні. Заважає нам тут слово лежанка. Лежанка - невисокого (на рівні сучасного ліжка) виступу біля російської грубки, на якому, гріючись, відпочивали чи спали.

Наприкінці цієї строфи дивно і незвично звучить слово заборонити замість нормативного, правильного сучасного запрягти від дієслова запрягати. У часи та й інша форма існувала на рівних, і, безсумнівно, форма «заборонити» з'явилася тут у Пушкіна для римування як факт поетичної вільності, який був обумовлений словом, що стояло вище, піч.

Мороз та сонце; день чудовий!
Ще ти дрімаєш, друг чарівний -
Пора, красуня, прокинься:
Відкрий зімкнуті негою погляди
Назустріч північній Аврори,
Зіркою півночі прийди!

Вечір, ти пам'ятаєш, завірюха злилася,
На каламутному небі імла носилася;
Місяць, як бліда пляма,
Крізь хмари похмурі жовтіли,
І ти сумна сиділа -
А нині… подивись у вікно:

Під блакитними небесами
Чудовими килимами,
Блискаючи на сонці, сніг лежить;
Прозорий ліс один чорніє,
І ялина крізь іній зеленіє,
І річка під льодом блищить.

Вся кімната бурштиновим блиском
Осяяна. Веселим тріском
Тріщить затоплена піч.
Приємно думати біля лежанки.
Але знаєш: чи не наказати в санки
Кобилку буру заборонити?

Ковза по ранковому снігу,
Друг милий, віддамося бігу
Нетерплячого коня
І відвідаємо поля порожні,
Ліси, нещодавно такі густі,
І берег, милий для мене.

Аналіз вірша Пушкіна «Зимовий ранок»

Вірш написаний 1829 року, швидше за все, у період перебування у Михайлівському. Тільки геній Пушкіна дозволяє єдиним розчерком пера створити фотографічно точну картину погожого зимового ранку – це перша пропозиція.

Засоби художньої виразності, які ми знаходимо у тексті вірша:

епітети - "друг милий, чарівний", "чудові килими", "бурштиновий блиск", "веселий тріск", "милий берег", "каламутне небо" - малюють мальовничі картини природи та затишку сільського будинку;
метафори - «віддамося бігу», «зіркою з'явись»;
порівняння – «місяць, як пляма», «килимами … сніг лежить»;
уособлення – «завірюха злилася», «темрява носилася», «хмари похмурі» - дозволяють вичерпно описати вечірню негоду і яскравіше протиставити її свіжій гармонії зимового ранку;
антоніми – «вечір – нині»;
риторичні вигуки - «…день чудесний!», «Зіркою з'явись!» - передають піднятий настрій ліричного героя, його спрагу життя та щастя;
звернення - "красуня", "друг милий", "друг чарівний" - відображають ставлення в співрозмовниці, виражають спонукає мотив ліричного героя;
інверсія - "день чудовий", "ти сумна сиділа", "кобилка бура";
багатосоюзність – «і ялина зеленіє, і річка блищить» – допомагає привабливо зобразити картину зимового сонячного ранку;
парцеляція - «приємно думати біля лежанки. Але знаєш…» - відбиває рвучку натуру автора: не звик довго зосереджуватися одному справі;
ряди однорідних членів речення – «прокинься, відкрий, з'явись», «поля, ліси, берег»;
риторичне питання - «…чи не веліти … кобилку заборонити?» - маскує бажання ліричного героя, що вже оформилося, покататися і створює у співрозмовниці видимість свободи вибору;
катахреза «прозорий ліс чорніє» настільки органічна, що навіть викликає питання у тому, як може чорніти прозорий ліс: очевидно, що він чорний лише здалеку, а поблизу проглядається наскрізь.

Простонародні слівця «нині», «вечір», «заборонити» поет органічно поєднує з лексикою високого стилю «Аврора», «віддамося» та старослов'янізмам – «нега (в даному контексті – ліньки)», «погляди (в даному контексті – очі) ». Треба розуміти, що лежанка – це невисокий кам'яний виступ біля печі, призначений для лежання.

Аврора - це богиня ранкової зорі у римській міфології. Північна Аврора – це алегорія російського світанку. Таким чином, поет зіставляє свою співрозмовницю і з богинею, і із зіркою (російської півночі) одночасно.

ЗИМОВИЙ РАНОК

Пора, красуня, прокинься:

Відкрий зімкнуті негою погляди

Назустріч північній Аврори,

Зіркою півночі прийди!

На каламутному небі імла носилася;

Місяць, як бліда пляма,

Крізь хмари похмурі жовтіли,

І ти сумна сиділа -

А нині... подивись у вікно:

Під блакитними небесами

Чудовими килимами,

Блискаючи на сонці, сніг лежить;

Прозорий ліс один чорніє,

І ялина крізь іній зеленіє,

І річка під льодом блищить.

Вся кімната бурштиновим блиском

Осяяна. Веселим тріском

Тріщить затоплена піч.

Приємно думати біля лежанки.

Кобилку буру заборонити?

Ковза по ранковому снігу,

Друг милий, віддамося бігу

Нетерплячого коня

І відвідаємо поля порожні,

Ліси, нещодавно такі густі,

І берег, милий для мене.

КОМЕНТАРІ:

Час, красуне, прокинься! -Wake up, my dear!

Відкрий зімкнуті негою погляди - Розкрий закриті сном очі

Аврора - Богиня ранку

Вечір = увечері

На каламутному небі імла носилася – на темному небі швидко рухалися хмари

хмари похмурі = великі темні хмари

нині-тепер

чудовими килимами - like wonderful carpets

осяяна бурштиновим блиском - lighted up with amber glitter

веселий тріск - a merry crackling of the fire

лежанка = ліжко,диван

кобилка = кінь, кінь

заборонити - to harness

ковзаючи - sliding

ЗИМОВИЙ РАНОК

Мороз та сонце; день чудовий!

Ще ти дрімаєш, друг чарівний -

Пора, красуня, прокинься:

Відкрий зімкнуті негою погляди

Назустріч північній Аврори,

Зіркою півночі прийди!

Вечір, ти пам'ятаєш, завірюха злилася,

На каламутному небі імла носилася;

Місяць, як бліда пляма,

Крізь хмари похмурі жовтіли,

І ти сумна сиділа -

А нині... подивись у вікно:

Під блакитними небесами

Чудовими килимами,

Блискаючи на сонці, сніг лежить;

Прозорий ліс один чорніє,

І ялина крізь іній зеленіє,

І річка під льодом блищить.

Вся кімната бурштиновим блиском

Осяяна. Веселим тріском

Тріщить затоплена піч.

Приємно думати біля лежанки.

Але знаєш: чи не наказати в санки

Кобилку буру заборонити?

Ковза по ранковому снігу,

Друг милий, віддамося бігу

Нетерплячого коня

І відвідаємо поля порожні,

Ліси, нещодавно такі густі,

І берег, милий для мене.