Хроніки Нарнії: Лев, Чаклунка та шафа. "лев, чаклунка та платтяна шафа"
Я читав книги Клайва Льюїса і в цілому, за винятком одного критичного моменту, вважаю їх цікаво написаними, тому мені цікаво було подивитися цю адаптацію однієї з його книг. Однак з різних причин, довгий час я не міг подивитися фільм у кінотеатрі, і лише на одному з останніх сеансів у моєму місті, я все ж таки подивився його. На мій глибокий подив, (більше б таких приємних сюрпризів) на відміну від переважної більшості великобюджетних фільмів минулого року, мої враження від перегляду виявилися виключно позитивними.
Ключовим фактором успіху «Хронік Нарнії» Ендрю Едамсона є те, що режисер зміг досягти розумного балансу між очевидними християнськими темами книг Клайва Льюїса та загальнолюдськими цінностями та ідеалами, спільними та зрозумілими для всіх людей, незалежно від того, до якої культури вони належать. Адаптація чітко дотримується змісту книги від початку і до кінця і за Голлівудськими стандартами (де дуже часто точні адаптації не в пошані) це дуже близька адаптація, і, незважаючи на ряд дрібних недоліків, дуже непогана.
Після початкової сцени, німецьких бомбардувань Лондона, четверо героїв вирушають у спокійну сільську місцевість, щоб уникнути небезпек війни. Незабаром пригоди починаються і наші герої потрапляють у чарівний світ Нарнії. Зимові ландшафти виглядають більш ніж переконливо, але подальший розвиток подій підносить певні проблеми, пов'язані з одним із чотирьох героїв, Едмундом, оскільки сюжетна лінія бідного хлопчика, якому захотілося солодощів, виглядає не зовсім переконливо і сама по собі, і як розкриття характеру героя.
Також швидко стає очевидним, що постановники фільму часом були змушені вдатися до компромісу між чарівним світом книг Льюїса та здоровим глуздом та простою логікою. Певний критицизм, пов'язаний із гіпотермією, та низкою інших деталей, має право на існування, але, відверто кажучи, я не бачу реальних можливостей для того, щоб повністю уникнути таких проблемних моментів. Надалі у світі Нарнії нам з'являються нові, заворожливі погляд, ландшафти і фантастичні істоти, здебільшого добре опрацьовані і створені, і цілком реально на тлі головних героїв.
Серед скільки-небудь відчутних недоліків другої половини фільму я б виділив лише два-три епізоди (іноді перебувають на межі прямого запозичення) подібних з епізодами їх трилогії «Володар Перстнів» Пітера Джексона, але режисерська конструкція насувається конфронтації і фінальної як самою постановкою, так і емоційністю ключових сцен. Відмінна операторська робота допомогла чудово передати красу чарівного світу, в який потрапляють герої, і в той же час успішно передати глядачам усю різноманітність емоцій та глибину почуттів юних героїв.
Але, що вразило мене, можливо, найбільше у фільмі, так це гра чотирьох молодих акторів, які зіграли двох братів (Вільям Моселі та Скандар Кейнс в ролі Пітера і Едмунда) і двох сестер (Анна Попплвел і Джорджі Хенлі в ролі Сюзан і Люсі) Певенсі. За винятком згаданого на початку проблемного моменту, особи чотирьох основних героїв добре розроблені і всі чотири актори винятково вдало змогли втілити образи своїх героїв з усіма їхніми емоціями та почуттями, внутрішньою боротьбою, сумнівами та коливаннями. Тільда Суінтон також дуже переконлива в ролі Білої Чаклунки і образ втілений їй у фільмі, на всьому його протязі випромінює відчутний холод і глибинне зло. Спецефекти в картині у своїй масі виконані на дуже високому рівні, звукові ефекти не поступаються ним, а музичний супровід Гаррі Грегсона-Вільямса, гідно визнання і похвали.
На завершення я маю ще раз повернутися до режисерської роботи Ендрю Едемсона. Дуже важливо, що у своєму першому значному ігровому фільмі він зміг уникнути спокуси повернути фільм у зовні привабливу, але внутрішню порожню картину та уникнути типового для сучасного кіно зісковзування у поверхневий, грубий та вульгарний гумор. Із заслуженим успіхом першого фільму та зі збереженням режисерського підходу кіностудія має ідеальну основу для створення однієї з найуспішніших серій фільмів в історії світового кінематографа. Один із тих небагатьох фільмів, які після виходу на DVD був радий переглянути мовою оригіналу, і моя думка про нього анітрохи не змінилася.
Але невже ви дійсно вважаєте, сер, - сказав Пітер, - що існують інші світи ... тут, поруч, за два кроки від нас?
- У цьому немає нічого неймовірного, - сказав професор, знімаючи окуляри і беручи їх протирати. — Цікаво, чому ж їх навчають тепер у школах? — пробурмотів він сам собі.
Останніми словами старого професора, звичайно ж, жарт автора цієї неймовірної історії. Як би не різноманітно було шкільне навчання, воно жодним чином не змогло б допустити існування Країни Пуста-Якомната з містом Платанашкафом, з якого, пробравшись між пахнутими нафталіном шубами, можна раптом потрапити до чарівної країни Нарнію. І тут же зустріти в засніженому лісі (серед якого чомусь стоїть ліхтар) дивна істота з ріжками і копитцями, що тримає над головою парасольку, а під пахвою – паперові пакети. всі пакети і вигукує: «Батюшки! Будь то Пітер або Люсі, Едмунд або Сюзен, тобі просто нічого іншого не залишається, як постаратися ближче познайомитися з незнайомцем, повіривши кожному його слову ...
Малятко Люсі, перша опинилася в Нарнії, так і зробила. А як ти вчинив би на її місці? Втім, сьогодні нам усім належить здійснити цю чудову подорож у фантастичну країну, де фавни і кентаври, бобри і малиновки, леопарди і пелікани, лісовики і кикимори, гноми, вовки, леви і велетні зростом з дерева та й самі дерева говорять. Не раз душа в тебе піде в п'яти, а у твоїх супутників, як би вони не хоробрились, затремтять піджилки ... Це коли зловісна Колдунья, по чиїй волі Нарнія закута льодом і засипана снігом, захоче перетворити на камінь непокірних і найсимпатичніших своїх підданих. .
Отже, з чаклункою і шафою все ясно. Але до чого тут лев? Не просто лев,а Левз великої літери, чиє грізне гарчання змушує хилитися, як траву, величезні дерева? Адже казка називається саме «Лев, Чаклунка і шафа»...
Але перш, ніж розбиратися зі Львовом на ім'я Еслан (чи не правда, в звучанні цього імені є щось величне, прямо-таки царське? Та він і є Лісовий Цар), нам треба з'ясувати, кому і для чого знадобилося, попри всяку правдоподібність, вигадувати саму Нарнію. З усіма її чудесами і чудовиськами, страхами і страшилищами – смішними чи жахливими, злими чи добродушними.
«Зла від кінчиків волосся до кінчиків нігтів» Чаклунка з напівлюдською кров'ю в крижаних жилах, заморозивши прекрасну чарівну країну і ненавидячи все живе, - лише казкове втілення того жаху нелюдяності, який, немов нічний жах, охопив півсвіту кількадесят. Автор задумував свою казку в 1939 році, коли весь світ, ціпеніючи, був свідком переможної ходи гітлерівського фашизму країнами Європи.
Одна за одною квітучі маленькі країни, розчавлені солдатськими чоботями, перетворювалися на руїни. дріт концтаборів, душили газом, розстрілювали...
Бо тоді, коли вона замислювалася, автор не знав, чим може закінчитися ця страшна навала, що загрожувала перетворити людство на величезну масу рабів і зрадників. Недарма так довго стояли в палаці Колдуньї. застиглі скульптури сміливців.
Мудрий і добрий, дуже незалежний у своїх судженнях «старий-престарий професор із скуйовдженим сивим волоссям і скуйовдженою сивою бородою майже до самих очей», дивакуватий і від щирого серця полюбився чотирьом малюкам з казки,- це і є автор, самого себе теж описав в якомусь казковому дусі. Адже в той час, коли до нього з Лондона, що піддався повітряним нальотам і бомбардуванням, у саму глушину Англії, привезли чотирьох дітей, а серед них - племінницю Люсі Барфілд (їй і присвячується ця казка), йому, знаменитому вченому, збирачеві усної народної творчості, професору одного з найбільших у світі університетів, було всього 41 рік, і він уже ніяк не міг зійти за стародавнього старця!
Правда, коли в 1953 році казка вийшла у світ і нею стали зачитуватися діти багатьох країн, Клайв Степлз Льюїс був уже старший. «Лев, Чаклунка та платтяна шафа» - друга з семи казок написаного ним циклу про пригоди в Нарнії. А взагалі їм написано багато книг, і наукових, і художніх.
У роки Другої світової війни він створив фантастичну трилогію для дорослих. читала вся Англія, яка стійко протистояла фашистській чумі.
Та й треба, нарешті, сказати, що особиста мужність, так високо цінується в усі часи і в усіх країнах, у творах Льюїса поставала в такому улюбленому англійцями ореолі типово англійського м'якого гумору, делікатних натяків, лукових недомовленостей. А це говорило і про інше – про безперечний літературний талант і майстерність, вміння майстерно і тактовно використовувати давні традиції національної літератури. Недарма К.С.Льюїс збирав шедеври стародавньої народної творчості.
З раннього дитинства письменник був занурений у глибини вітчизняної класики, збагнув секрети знаменитої, суто «англійської» гри словами та поняттями, химерної гри фантазії. Багатобарвний, що переливається всіма відтінками думки світ чудових книг, був відкритий перед ним у всій своїй красі. У дитинстві він, соромлячись зовсім маленького дефекту (на одній руці бракувало суглоба на великому пальці), не міг нарівні з вісниками брати участь у галасливих забавах хлопчиків.
Його улюбленими друзями стали герої книг - Геркулес і Гулівер, відважні герої грецьких міфів і скандинавських оповідей ... З роками розширювався і поглиблювався інтерес до великих творів літератури. І, нарешті, вже давно вийшовши з дитячого та юнацького віку, читаючи в університеті лекції студентам, не залишаючи наукової діяльності, Льюїс почав писати.
У цьому виборі, звичайно, позначилися враження дитячих років, коли він жадібно ковтав все, що хоча б хоч трохи могло вгамувати його потяг до надзвичайного. «Я писав книги, - говорив він, будучи широко відомим фантастом і казкарем, - які мені хотілося б читати самому ... Ніхто не писав книг, які подобалися мені. Тому я був змушений зробити це сам!
Девіз його улюблених героїв, що вирушають у бій з Чаклункою на чолі з благородним та безстрашним Есланом:
«Добрим бути до чужої біди,
Мужнім бути у своїй».
І цей девіз, і створена його фантазією Нарнія з її фантастичним народом чимось дуже нагадують чудову країну Логрі з її героями, з відважними, великодушними лицарями і прекрасними дамами... Адже саме в Логрі відбувається дія давньоанглійського казкового переказу «Круглий стіл короля Артура».
Доброта і мужність, сміливість і безкорисливість, мудрість і волелюбність персонажів казок К.С. гарячого, запашного, міцного чаю з здобними булочкамиі за першої ж нагоди здійснюють своє бажання!),- все це і призвело до того, що ось уже четвертий десяток років діти самих різних країніз захопленням читають цю велику повість-казку.
"Тримайте очі відкритими", - скаже "в самому-пресамом" кінці професор. У цих його словах, зовсім не жартома сказаних, укладений великий сенс. Тому що в казковій формі перед нами пройде розповідь про необхідність міцно дружити, вміти розрізняти добро і зло і боротися з цим злом щосили. Яким би підступним воно не було. Хоч би які види приймало. Як би не манило до зради, обіцяючи нагороди у вигляді солодкого рахат-лукуму чи навіть високого королівського трона!
Хроніки Нарнії - 2
Люсі заглядає в шафу
Жили-були на світі четверо хлопців, їх звали Пітер, Сьюзен, Едмунд та Люсі. У цій книжці розповідається про те, що сталося з ними під час війни, коли їх вивезли з Лондона, щоб вони не постраждали через повітряні нальоти. Їх відправили до старого професора, який жив у самому центрі Англії, за десять миль від найближчої пошти. У нього ніколи не було дружини, і він жив у дуже великому будинку з економкою та трьома служницями – Айві, Маргарет та Бетті (але вони майже зовсім не брали участі в нашій історії). Професор був старий-престарий, з скуйовдженим сивим волоссям і скуйовдженою сивою бородою майже до самих очей. Незабаром хлопці його полюбили, але першого вечора, коли він вийшов їм назустріч до парадних дверей, він здався їм дуже дивним. Люсі (наймолодша) навіть трохи його злякалася, а Едмунд (наступний за Люсі за віком) насилу втримався від сміху - йому довелося вдатися, що він сморкається. Коли вони того вечора побажали професору на добраніч і піднялися нагору, в спальні, хлопці зайшли в кімнату дівчаток, щоб побалакати про все, що вони побачили за день.
Нам дуже пощастило, це факт, - сказав Пітер. - Ну, і заживемо ми тут! Зможемо робити все, що душа забажає. Цей дідусь і слова нам не скаже.
По-моєму, він просто принадність, - сказала Сьюзен.
Замовкни! - сказав Едмунд. Він втомився, хоча вдавав, що ніскільки, а коли він втомлювався, він завжди був не в дусі. - Перестань так казати.
Як так? - Запитала Сьюзен. - І взагалі, тобі час спати.
Уявляєш, що ти мама, - сказав Едмунд. - Хто ти така, щоб мені вказувати? Тобі самій час спати.
Краще нам усім лягти, - сказала Люсі. – Якщо нас почують, нам потрапить.
Не потрапить, - сказав Пітер. - Кажу вам, це такий будинок, де ніхто не дивитися, чим ми зайняті. Та нас і не почують. Звідси до їдальні не менше десяти хвилин ходу по будь-яких сходах і коридорах.
Що за шум? - раптом запитала Люсі. Вона ще ніколи не бувала в такому величезному будинку, і при думці про довгі коридори з рядами дверей у порожні кімнати їй стало не по собі.
Просто птах, дурний, - сказав Едмунд.
Це сова, – додав Пітер. - Тут повинно бути мабуть-невидимо всяких птахів. Ну, я лягаю. Послухайте, завтра ходімо на розвідку. У таких місцях як тут можна багато чого знайти. Ви бачите гори, коли ми їхали сюди? А ліс? Тут, мабуть, і орли водяться. І олені! А яструби точно.
І борсуки, - сказала Люсі.
І лисиці, – сказав Едмунд.
І кролики, - сказала Сьюзен. Але коли настав ранок, виявилося, що йде дощ, та така година, що з вікна не було видно ні гір, ні лісу, навіть струмка в саду і того не було видно.
Певна річ, без дощу нам не обійтися! - сказав Едмунд. Вони тільки-но поснідали разом з професором і піднялися нагору, до кімнати, яку він їм виділив для ігор - довгу низьку кімнату з двома вікнами в одній стіні та двома - в іншій, навпроти.
- Перестань бурчати, Ед, - сказала Сьюзен. - Сперечаюся на що хочеш, через годину проясниться. А поки що тут є приймач і купа книжок. Чим погано?
Ну ні, – сказав Пітер, – це заняття не для мене. Я піду на розвідку по дому. Усі погодилися, що краще за груне вигадаєш. Так ось і почалися їхні пригоди. Будинок був величезний – здавалося, йому не буде кінця
І в ньому було повно найнезвичайніших куточків. Спочатку двері, які вони прочиняли, вели, як і слід було очікувати, в порожні спальні для гостей.
Льюїс Клайв, казка "Лев, чаклунка та платтяна шафа"
Жанр: літературна казкова повість
Із циклу "Хроніки Нарнії". Номер у серії 1.
Головні герої казки "Лев, чаклунка та платтяна шафа" та їх характеристика
- Пітер Певенсі, найстарший із дітей. Сміливий і рішучий, відчуває свою відповідальність за сестер та брата. Безстрашно б'ється із ворогами.
- Сьюзен Певенсі, старша сестра. Добра, і в той же час мужня. Великодушна.
- Едмунд Певенсі, молодший брат. Завжди заздрив Пітеру, а тому часто шкодував і вередував. Любив дражнитися. Був боягузливим, але виправився і став відважним та справедливим.
- Люсі Певенсі, наймолодша з дітей. дуже добра та ласкава. Усіх любить і всіх шкодує. Але готова всім пожертвувати заради своїх братів та сестри.
- Біла чаклунка. Джадіс. Зла і підступна, жорстока, безжальна. Обманює та підкоряє всіх за допомогою злого чаклунства. Боїться за свою владу. Гине в пащі Аслана.
- Бобр та Бобріха. Розумні та працьовиті. Ненавидять чаклунку.
- Аслан. Володар лісу. Великий Лев. Справедливий, могутній, безсмертний. Здатний на самопожертву заради найвищої мети.
- Тамнус, фавн. Служив Чаклунка, але був надто добрий, щоб зрадити Люсі. Тож був звернений у камінь.
- Діти сім'ї Певенсі живуть у старовинному будинку старого професора і Люсі виявляє вхід до Нарнії
- Спочатку їй не вірять, але потім переконуються, що Нарнія існує і править там зла Чаклунка.
- Едмунд виявляється зачарований і зраджує всіх, а решта вирушає з бобрами на зустріч з Асланом.
- До Нарнії повертається дід Мороз і дарує дітям подарунки, настає весна.
- Аслан жертвує собою, щоб врятувати Едмунда, але не вмирає, а повертається та пожвавлює статуї у палаці Чаклунки.
- Аслан вбиває Чаклунку, діти стають королями та королевами, і через багато років повертаються до шафи, звідки виходять знову дітьми.
Зло неминуче зживе саме себе, а добро вірністю.
Чому вчить казка "Лев, чаклунка та шафа"
Ця казка вчить бути вірним, чесним, добрим, захищати слабких та боротися з несправедливістю. Вчить тому, що добра людина скрізь знайде друзів, а зла ніхто ніколи не допоможе. Вчить бути вище дріб'язкових сварок та образ. Навчає любові до ближнього. Вчить не здаватися перед труднощами і завжди вірити в торжество добра.
Відгук на казку "Лев, чаклунка та платтяна шафа"
Мені дуже сподобалася ця чудова казка. Моя улюблена героїня в ній – Сьюзен. Вона відважна і вродлива, вона стійко допомагала Пітеру, і зовсім не боялася страшної чаклунки. Втім, усі Певенсі виявилися дуже хорошими і добрими, навіть Едмунд, який знайшов у собі сили виправитися і став справжнім героєм і королем. Пітер – дуже мужній, сильний, справжній герой. Люсі - сама лагідність, найсвітліша істота у книзі.
Прислів'я до казки "Лев, чаклунка та платтяна шафа"
Брат із братом на ведмедя ходять.
Один за одного триматися – нічого не боятися.
Вогню без диму, а людини без помилок не буває.
Роблячи зло на добро не сподівайся.
Злому – смерть, а доброму – воскресіння.
Читати короткий зміст, короткий переказ казки "Лев, чаклунка та шафа" по главах:
Розділ 1. Люсі заглядає в шафу.
Під час війни чотирьох хлопців, Пітера, Сьюзен, Едмунда та Люсі, вивезли з Лондона до старого та смішного професора. Діти швидко полюбили професора і їм сподобалося на новому місці. Тільки Едмунд завжди бурчав.
Якось Пітер запропонував піти на розвідку та дослідити будинок. Хлопці заходили до всіх кімнат, а в одній стояла велика шафа. Там більше не було нічого цікавого і всі вийшли, окрім Люсі.
Люсі відчинила шафу і зайшла до неї. За першим рядом шуб виявився другий. Люсі все йшла вперед, а шафа не кінчалася.
Раптом вона вийшла в ліс і довкола лежав сніг. Люсі обернулася і побачила дверцята шафи, а за нею невиразний обрис кімнати. Вона вирішила, що завжди може повернутись і пішла вперед.
Люсі підійшла до стовпа, на якому горів ліхтар.
Раптом до ліхтаря підійшла дивна істота із парасолькою від снігу. У нього були козлячі ноги з копитами, хвіст, кучеряве волосся і борідка. То був фавн.
Розділ 2. Що Люсі знайшла з того боку дверцята.
Фавн здивувався, побачивши Люсі, і дівчинка з ним познайомилася. Фавна звали Тамнус і він умовив Люсі сходити до нього в гості, ненадовго.
Тамнус привів Люсі у свою печеру і розповів про багато речей. Він пояснив, що дівчинка опинилася в Нарнії, і що зараз у Нарнії завжди зима.
Потім Тамнус почав грати на флейті, і Люсі заснула. А коли прокинулася, фавн зізнався, що хотів розповісти про дівчинку Білу чаклунку, якою він служить. Тамнус убивався від того, що він дуже поганий фавн. Він боявся, що Чаклунка покарає його, але таки пересилив себе і відвів Люсі до стовпа. Тамнус залишив на згадку хустку Люсі.
А Люсі пробігла через шафу і виявилася вдома.
Глава 3. Едмунд і шафа.
Люсі розповіла хлопцям про Нарнію, але їй, звичайно, ніхто не повірив. Тим більше, що шафа виявилася порожньою, в ній просто висіли шуби.
Старші Пітер і Сьюзен швидко забули про цю фантазію, а ось Едмунд постійно чіплявся до Люсі і дражнив її - він був порядним злюком.
І ось одного разу, коли діти гралися в хованки, Люсі знову захотіла глянути на шафу. Вона пішла до кімнати і почула за собою кроки. Люсі сховалась у шафі. За Люсі йшов Едмунд, він помітив, що дівчинка зникла в шафі і вирішив ще раз її подразнити.
Він зайшов у шафу і заблукав. Зненацька він вийшов у зимовому лісі. Едмунд кликав Люсі, казав, що тепер вірить дівчинці, але Люсі не було видно.
Едмунд вийшов на дорогу і раптом з'явилися розкішні сани. Їх везли північні олені, а правив санями товстий гном. У санях сиділа висока жінка у золотій короні.
Вона зупинила сани і запитала у Едмунда, хто він.
Едмунд сказав, що нічого не розуміє, що він школяр, що має канікули.
Глава 4. Рахат-лукум.
Чаклунка дізналася, що Едмунд - син Адама, тобто людина, і спершу хотіла вбити його, але передумала.
Натомість вона запросила хлопчика до себе в сани та пригостила теплим напоєм. Потім спитала, що ще хоче Едмунд. Хлопчик попросив рахат-лукума і чаклунка дала йому цілу коробочку чарівного рахат-лукуму. У цього ласощі мали властивість, що той, хто його з'їсть, завжди хотітиме з'їсти ще.
Потім чаклунка випитала хлопчика про все, дізналася про Люсі та фавна. Але особливо її зацікавило те, що дітей було четверо – два сини Адама та дві дочки Єви.
Чаклунка попросила Едмунда привести сюди сестер і брата, обіцяючи зробити його королем та своїм спадкоємцем. Едмунд не хотів нікого приводити, боячись, що йому менше дістанеться, але чаклунка наполягала.
Вона показала, де знаходиться її замок і попросила про неї нікому не говорити, щоб це виявилося сюрпризом.
Тільки чаклунка зникла, як з'явилася Люсі, яка снідала з фавном. Вона зраділа Едмундові і розповіла йому про злу чаклунку, яка зачарувала країну, зробивши в ній вічну зиму. Едмунду було ніяково, але він дуже хотів рахат-лукума.
Люсі та Едмунд повернулися до шафи.
Глава 5. Знову з цього боку дверцята
Коли Люсі та Едмунд повернулися, Люсі радісно закричала, що знову була в Нарнії і що Едмунд теж там був. Але Едмунд сказав, що це все вигадки, і Люсі голосно розплакалася. А Пітер суворо прочитав Едмунда.
Люсі була така нещасна, що Пітер і Сьюзен не знали, що думати. Вони пішли до професора і все йому розповіли. А професор запитав, кому вони більше вірять, Едмунду чи Люсі. Брат і сестра відповіли, що звичайно Люсі. Тоді професор сказав, що він цілком допускає існування світів, де час йдуть інакше і куди можна потрапити через шафу.
Пітер і Сьюзен були розгублені.
Незабаром хлопці тікали від неприємної економки місіс Макріді, яка вела по будинку групу туристів, і опинилися в тій самій шафі. Пітер зачинив за ними дверцята шафи.
Розділ 6. У ліс.
Несподівано хлопці опинилися в зимовому лісі, і тоді Пітер і Сьюзен повірили Люсі. При цьому Едмунд видав себе, сказавши, куди треба йти до ліхтаря, і Пітер назвав його худобою.
Діти одягнулися в шуби, щоб не мерзнути і Люсі запропонувала відвідати містера Тамнуса.
Але прийшовши до фавна, вони побачили розграбований будинок і записку про те, що Тамнус заарештований і чекає на суд за зраду королеві Джедіс. Записку підписав капітан секретної поліції Могрім.
Діти були налякані і не знали, що робити далі. Але вони вирішили, що їх довго допомогти містеру Тамнусу.
Вони не знали куди йти і раптом побачили малиновку, яка ніби кликала їх кудись. Хлопці вирушили за малиновкою.
Розділ 7. День із бобрами.
Незабаром малиновка відлетіла і хлопці раптом побачили бобра, який робив їм знаки мовчати і йти за собою.
Вони відійшли вбік і бобр закликав їх бути обережнішими, бо деякі дерева все чують і можуть зрадити. Він показав хустку Люсі і сказав, що його передав йому Тамнус, коли зрозумів, що за ним скоро прийдуть. Бобр висловив сподівання, що Аслан незабаром буде тут і при звуку цього імені хлопцям раптом стало ясно та спокійно.
Вони рушили до хати до бобра, де їх радісно зустріла бобриха. Дуже швидко був приготовлений чудовий обід із картоплі та риби, і бобр приготувався розповідати.
Розділ 8. Що було по обіді.
Бобр розповів хлопцям, що Тамнуса забрала поліція, і його відвели до замку Чаклунки. А це означає, що з нього зроблять статую.
Хлопці виявили бажання врятувати фавна, але бобр сказав, що їм це не під силу. Тільки Аслан може зупинити Білу чаклунку, володар лісу, який з чуток уже повернувся.
Бобр сказав, що хлопці незабаром побачать Аслана і що Аслан – лев.
Бобр також розповів старовинне пророцтво про те, що коли в Нарнії правитимуть люди, настане щасливий час.
Пітер спитав, хіба Біла чаклунка не людина. І бобер відповів, що ні. Вона дійсно походить від Адама та його першої дружини Ліліт, але в її крові є кров джинів та велетнів і зовсім мало людської.
Потім бобр сказав про ще одне передбачення, що коли на чотири трони сядуть два сини Адама та дві дочки Єви, прийде кінець Білій чаклунці. Тому чаклунка і боїться людей.
Тут хлопці виявили, що Едмунд зник і хотіли бігти шукати його, але бобр зупинив їх. Він сказав, що відразу зрозумів, що Едмунд їв частування Білої чаклунки і зараз вирушив до неї. Що Едмунд зрадив і тепер все розповість чаклунку про хлопців та Аслана.
І бобр запропонував швидко бігти, доки не з'явилася секретна поліція.
Розділ 9. У будинку чаклунки.
Тим часом Едмунд встиг почути і про Аслана, і місце зустрічі з ним. Він тихо вислизнув із хатки, і вирушив до Білої чаклунки. У темряві він багато разів падав і весь промок, але таки дістався замку.
На подвір'ї замку Едмунд побачив леву статую і помстиво подумав, що може бути це і є Аслан.
Далі сходами він бачив безліч статуй і нарешті вовка. Але вовк виявився живим. То був капітан секретної служби Могрім. Він провів Едмунда до королеви.
Побачивши його одного, чаклунка страшенно розсердилася і почала кричати на Едмунда. Але Едмунд розповів їй про брата і сестер, про бобрів і Аслана і Чаклунка спішно звеліла подати сани без дзвіночків.
Розділ 10. Чари починають розсіюватися.
Тим часом, як не поспішали бобр та хлопці, їм довелося затриматись. Бобриха не відпускала їх без припасів, говорячи, що все одно їм не встигнути раніше за Чаклунку до Королівського столу.
Хлопці довго йшли по снігу за бобром і той привів їх у свій старий притулок - просту земляну нору. У ній хлопці поспали і вранці почули передзвін бубонців.
Бобр кинувся вгору схилом, щоб простежити, куди прямують сани Чаклунки. І раптом він повернувся і крикнув, щоби хлопці виходили. Це була не біла Чаклунка.
Хлопці видерлися схилом і побачили Діда Мороза.
Дід Мороз сказав, що Аслан у дорозі і тому чари починають розсіюватись і тепер він може проникнути в Нарнію. Він почав роздавати подарунки.
Бобріхе – нову швейну машинку. Бобру - закінчену греблю. Пітер - щит і меч. Сьюзен - лук зі стрілами та ріжок. З цього лука стріли завжди летіли точно в ціль, а ріжок міг покликати на допомогу. Нарешті Люсі отримала пляшечку з поживним напоєм і кинджал. Але дід Мороз сказав, що Люсі може лише захищати себе, але не брати участь у битвах.
На прощання дід Мороз залишив усім чайник, що кипить, і хлопці з бобрами добре перекусили.
Розділ 11. Аслан дедалі ближче.
Перед тим як сісти в сани, Чаклунка веліла гному дати Едмунду їжі і той дав хлопцеві шматок черствого хліба.
Потім чаклунка сіла в сани, веліла Едмунду сісти поряд, і помчала крізь сніг. Едмунд був без шуби і сильно змерз. Раптом у лісі вони зупинилися. Під деревом сиділа дивна компанія - лисиця, білки та білчата. Всі веселилися і їли різні солодощі.
Коли Чаклунка спитала, де вони все це взяли, білки відповіли, що це подарунки діда Мороза. Зла чаклунка перетворила всіх на камінь і вдарила Едмунда. Сани помчали далі.
Але раптом вони застрягли. Сніг розкис і перетворився на кашу. Скільки не намагалися гном та Едмунд зрушити їх, нічого не виходило. Сніг танув і ось уже довкола зазеленіла трава.
Розквітли квіти, сонце стало по-справжньому спекотним. Настала весна.
Чаклунка обіцяла вбити кожного, хто скаже ім'я Аслана.
Розділ 12. Перша битва Пітера
У цей час хлопці з бобрами йшли до Кам'яного столу. Навколо була весна і всі давно скинули шуби. Нарешті, вони вийшли на вершину пагорба. Навколо був ліс, а в середині височив Кам'яний стіл, увінчаний прапором із зображенням червоного лева. На ньому проступали таємничі письмена.
І ось зазвучала музика і на галявину вступив Аслан в оточенні найдивніших істот. Тут були дріади та наяди, єдинороги, кентаври, орли, пелікани та два леопарди.
Пітер подолав боязкість і першим підійшов до Аслана. Він привітав лева, а Аслан привітав синів Адама та дочок Єви. Він запитав десь четвертий, і Пітер відповів, що це він винен у тому, що Едмунд перейшов на бік Білої чаклунки. Він спитав, чи не можна врятувати Едмунда і Аслан обіцяв допомогти.
Аслан провів Пітера до краю галявини і побачив унизу море, але в березі величезний замок Кер-Паравел, де стояли чотири трони. Аслан сказав, що Пітер буде верховним королем.
В цей час пролунав звук рога. Це Сьюзен кликала на допомогу. За дівчатками гнався величезний вовк.
Пітер кинувся вперед і встромив меч прямо в серце вовка. Вовк помер.
Аслан сказав Пітеру витерти меч і стати навколішки. Потім він торкнувся Пітера мечем і назвав його сером Пітером, Грозою вовків.
Розділ 13. Таємна магія давніх часів.
Чаклунка, гном та Едмунд йшли до Кам'яного трону, коли прибіг вовк і сказав, що Пітер убив Могрима. Чаклунка сказала вовку збирати наших - велетнів, перевертнів, парфумів, упирів, людожерів, мінотаврів, відьом і вурдалаків.
Чаклунка прив'язала Едмунда до дерева і почала точити ніж. В цей час зчинився галас і чаклунка скрикнула. Едмунд відчув, що його розв'язали і знепритомнів.
Його врятували кентаври, олені та орли, яких послав Аслан.
Після того, як Едмунда забрали, пень і валун у лощині знову перетворилися на гнома та Чаклунку.
Едмунд вибачився у брата і сестер, і звичайно був прощений. Але тут прийшов гном і сказав, що Чаклунка просить аудієнції.
Прийшла Чаклунка і сказала, що за таємною магією кожен зрадник належить їй. Вона вимагала віддати їй Едмунда.
Аслан переговорив з Чаклункою віч-на-віч і сказав, що викупив життя Едмунда. Чаклунка запитала, чи не порушить він обіцянку і Аслан загарчав. Чаклунка в страху втекла.
Глава 14. Тріумф Чаклунки.
Аслан скомандував збиратися і дорогою розповів Пітеру як діяти у війні з чаклункою. Армія зупинилася біля бродів Беруни та розбила табір. Аслан був дуже сумний.
Вночі Сьюзен та Люсі не спалося. Вони хвилювалися за Аслана, не знаючи чому. І ось вони побачили, що Аслан іде в ліс і пішли за ним.
Лев, звичайно, помітив дівчаток, і дозволив їм йти з ним, але робити те, що він скаже.
Аслан наказав дівчаткам сховатись у кущах, а сам пішов до Кам'яного столу. Там зібрався страшний натовп чудовиськ на чолі з Чаклунком.
Чаклунка наказала в'язати Аслана і лев не чинив опір. Потім Аслану обстригли гриву і чудовиська знущалися з нього.
Але Аслана прив'язали до Кам'яного столу. Чаклунка сміялася над Асланом, називаючи його дурнем і говорячи, що після його смерті уб'є всіх. Але Аслан тільки радісно посміхнувся.
І Чаклунка опустила ніж.
Розділ 15. Таємна магія ще більш давніх часів.
Чаклунка повела свою зграю вниз, щоб напасти на табір Пітера.
Дівчата піднялися до Кам'яного столу і зняли намордника з Аслана. Але в них не вистачило сил розв'язати мотузки. Але тут прибігли миші та перегризли мотузки. Починало світати. Дівчатка змерзли і встали бути схожими. Вони підійшли до краю галявини і глянули на море. В цей час позаду пролунав тріск. Дівчата озирнулися і побачили, що Кам'яний стіл розколотий, а Аслан зник.
І ось перед дівчатами з'явився живий Аслан. Він сказав, що є більш давня магія, ніж та, яку пам'ятає Чаклунка. І ця магія говорить, що якщо замість зрадника на Кам'яний стіл зійде невинний, то з першими променями сонця смерть відступить перед ним, а стіл розколеться.
Дівчата сіли на спину Аслана і лев помчав уперед величезними стрибками. Незабаром він досяг замку чаклунки і перестрибнув стіну одним стрибком. Навколо стояли статуї.
Розділ 16. Що сталося із статуями.
Аслан став бігати палацом і дмухати на статуї. І статуї оживали. Двір наповнився натовпом веселих істот. Навіть кам'яний велетень ожив і спитав про плюгавеньку чаклунку. Він не пам'ятав, що був камінням.
Люсі знайшла містера Тамнуса і Аслан звільнив його. І тут хтось спитав, як вони виберуться із замку. Але Аслан тільки засміявся і попросив велетня випустити їх.
Велетень легко розламав кийком ворота замку. Аслан розділив усіх на групи, і вони побігли.
Незабаром вони почули звуки битви - це Пітер бився з військом Чаклунки.
Армія Пітера сильно порідшала, а все поле всеювали статуї. Сам Пітер бився з Чаклункою. Але тут з'явився Аслан і з лютим риком кинувся на чаклунку і вбив її. Настала армія кинулася на допомогу Пітеру.
Розділ 17. Погоня за білим оленем
Армія Чаклунки була розбита.
Пітер сказав, що треба подякувати за перемогу Едмунда, який убив трьох людожерів і зламав чарівну паличку чаклунки. Інакше він сам би звернувся до каміння. Але Едмунд був тяжко поранений.
Аслан поспішив Люсі і дівчинка капнула на губи Едмунда з чарівного флакона. Їй довелося обійти все поле і зцілювати поранених і вмираючих, яких було дуже багато, а коли вона повернулася, Едмунд був уже на ногах.
Аслан відразу присвятив Едмунда в лицарі.
Наступного дня Аслан вінчав хлопців на царство. Діти сіли на трони і всі довкола славили нових королів. Почалося грандіозне свято з піснями та танцями.
Поки всі веселилися, Аслан тихенько пішов – його місію було закінчено.
Нові королі правили довго та щасливо. Вони виросли та змужніли. Пітера звали Пітером Чудовим. Едмудна прозвали Справедливим, Сьюзен назвали Великодушною, а Люсі почали називати Відважною.
І ось одного разу в Нарнії з'явився білий олень, який, за легендою, виконував бажання. Королі та королеви вирушили на полювання. Олень втік у хащі і вони пішли за ним пішки.
Раптом Сьюзен здивувалась і показала на залізне дерево. Едмунд поправив її, сказавши, що це залізний стовп, на якому стоїть ліхтар. Пітер здивувався, навіщо ставити ліхтар серед лісу.
Королі та королеви вирішили пройти далі, бо стовп будив у них якісь невиразні спогади. Вони пішли в хащі і раптом стали пробиратися серед хутряних шуб.
І ось з шафи вийшли знову Пітер, Сьюзен, Едмунд і Люсі, а місіс Макріді все ще проводила екскурсію туристам.
Діти пішли до професора і розповіли йому про Нарнію і про те, що чотири шуби так і залишились у цій чарівній країні. Професор сказав, що одним шляхом не можна пройти двічі і що вони повернуться до Нарнії тоді, коли найменше цього чекатимуть.
А поки що треба зберігати те, що сталося з ними в таємниці.
І це було лише початком пригод у Нарнії.
Малюнки та ілюстрації до казки "Лев, чаклунка та платтяна шафа"
Мила Люсі!
Я написав цю історію для тебе, але коли я брався за неї, я ще не розумів, що дівчатка ростуть швидше, ніж пишуться книги.
І ось тепер ти вже занадто велика для казок, а на той час, коли цю казку надрукують і випустять у світ, станеш ще старшим. Але колись ти доростеш до такого дня, коли знову почнеш читати казки. Тоді ти знімеш цю книжечку з верхньої полиці, струсиш з неї пилюку, а потім скажеш мені, що ти про неї думаєш. Можливо, на той час я так зістарюся, що не почую і не зрозумію ні слова, але і тоді я, як і раніше, буду любити тебе хрещеним.
Клайв С. Льюїс
Глава перша
Люсі заглядає в шафу
Жили-були на світі четверо хлопців, їх звали Пітер, Сьюзен, Едмунд та Люсі. У цій книжці розповідається про те, що сталося з ними під час війни, коли їх вивезли з Лондона, щоб вони не постраждали через повітряні нальоти. Їх відправили до старого професора, який жив у самому центрі Англії, за десять миль від найближчої пошти. У нього ніколи не було дружини, і він жив у дуже великому будинку з економкою на ім'я місіс Макріді і трьома служницями - Айві, Маргарет і Бетті (але вони майже зовсім не брали участі в нашій історії). Професор був старий-престарий, з скуйовдженим сивим волоссям і скуйовдженою сивою бородою мало не до самих очей. Незабаром хлопці його полюбили, але першого вечора, коли він вийшов їм назустріч до парадних дверей, він здався їм дуже дивним. Люсі (наймолодша) навіть трохи його злякалася, а Едмунд (наступний за Люсі за віком) насилу втримався від сміху – йому довелося вдатися, що він сморкається.
Коли вони того вечора побажали професору на добраніч і піднялися нагору, в спальні, хлопці зайшли в кімнату дівчаток, щоб побалакати про все, що вони побачили за день.
- Нам дуже пощастило, це факт, - сказав Пітер. – Ну і заживемо ми тут! Зможемо робити все, що душа забажає. Цей дідусь і слова нам не скаже.
— По-моєму, він просто принадний, — сказала Сьюзен.
- Замовкни! – сказав Едмунд. Він втомився, хоча вдавав, що анітрохи, а коли він втомлювався, він завжди був не в дусі. - Перестань так казати.
- Як так? - Запитала Сьюзен. - І взагалі, тобі час спати.
- Уявляєш, що ти мама, - сказав Едмунд. - Хто ти така, щоб мені вказувати? Тобі самій час спати.
– Краще нам усім лягти, – сказала Люсі. – Якщо нас почують, нам потрапить.
- Не потрапить, - сказав Пітер. - Кажу вам, це такий будинок, де ніхто не дивитися, чим ми зайняті. Та нас і не почують. Звідси до їдальні не менше десяти хвилин ходу кожними сходами і коридорами.
– Що це за гамір? – раптом запитала Люсі.
Вона ще ніколи не була в такому величезному будинку, і при думці про довгі коридори з рядами дверей у порожні кімнати їй стало не по собі.
- Просто птах, дурний, - сказав Едмунд.
Ну, я лягаю. Послухайте, завтра ходімо на розвідку. У таких місцях як тут можна багато чого знайти. Чи бачили ви гори, коли ми їхали сюди? А ліс? Тут, мабуть, і орли водяться. І олені! А яструби точно.
- І борсуки, - сказала Люсі.
- І лисиці, - сказав Едмунд.
- І кролики, - сказала Сьюзен.
Але коли настав ранок, виявилося, що йде дощ, та такий частий, що з вікна не було видно ні гір, ні лісу, навіть струмка в саду, і того не було видно.
- Ясна річ, без дощу нам не обійтися! – сказав Едмунд.
Вони тільки-но поснідали разом з професором і піднялися нагору, до кімнати, яку він їм виділив для ігор, – довгу низьку кімнату з двома вікнами в одній стіні та двома – в іншій, навпроти.
- Перестань бурчати, Ед, - сказала Сьюзен. - Сперечаюся на що хочеш, через годину проясниться. А поки що тут є приймач і купа книжок. Чим погано?
- Ну ні, - сказав Пітер, - це заняття не для мене. Я піду на розвідку по дому.
Всі погодилися, що краще за гру не придумаєш. Так ось і почалися їхні пригоди. Будинок був величезний - здавалося, йому не буде кінця, - і в ньому було повно найдивовижніших куточків. Спочатку двері, які вони прочиняли, вели, як і слід було очікувати, в порожні спальні для гостей. Але незабаром хлопці потрапили в довгу-довгу, обвішану картинами кімнату, де стояли лицарські обладунки; за нею йшла кімната із зеленими портьєрами, в кутку якої вони побачили арфу. Потім, спустившись на три сходинки і піднявшись на п'ять, вони опинилися в невеликій залі з дверима на балкон; за залом йшла анфілада кімнат, усі стіни яких були заставлені шафами з книгами – це були дуже старі книги у важких шкіряних палітурках. А потім хлопці заглянули в кімнату, де стояла велика шафа. Ви, звичайно, бачили такі шафи з дзеркальними дверцятами. Більше в кімнаті нічого не було, окрім висохлої синьої мухи на підвіконні.
- Порожньо, - сказав Пітер, і вони один за одним вийшли з кімнати... все, крім Люсі. Вона вирішила спробувати, чи не відчиняться дверцята шафи, хоча була впевнена, що вона замкнена. На її подив, дверцята відразу ж відчинилися, і звідти випали дві кульки нафталіну.
Люсі зазирнула всередину. Там висіло кілька довгих хутряних шуб. Найбільше на світі Люсі любила гладити хутро. Вона тут же влізла в шафу і почала тертися об хутро обличчям; Дверцята вона, звичайно, залишила відчиненими - адже вона знала: немає нічого дурнішого, ніж замкнути самого себе в шафі. Люсі залізла глибше і побачила, що за першим рядом шуб висить другий. У шафі було темно, і, боячись ударитись про щось носом, вона витягла перед собою руки. Дівчинка зробила крок, ще один і ще. Вона чекала, що ось-ось упирається кінчиками пальців у задню стінку, але пальці, як і раніше, йшли в порожнечу.
«Ну і величезний шафі! - подумала Люсі, розсовуючи пухнасті шуби і пробираючись все далі і далі. Тут під ногою щось хруснуло. – Цікаво, що це таке? – подумала вона. – Ще одна нафталінова кулька?» Люсі нахилилася і почала нишпорити рукою. Але замість гладкої дерев'яної підлоги її рука торкнулася чогось м'якого, розсипаного і дуже холодного.
- Дивно, - сказала вона і зробила ще два кроки вперед.
Наступної секунди вона відчула, що її обличчя і руки впираються не в м'які складки хутра, а в щось тверде, шорстке і навіть колюче.
- Прямо, як гілки дерева! - Вигукнула Люсі.
І тут вона помітила попереду світло, але не там, де має бути стінка шафи, а далеко-далеко. Зверху падало щось м'яке та холодне. Ще за мить вона побачила, що стоїть посеред лісу, під ногами у неї сніг, з нічного неба падають снігові пластівці.
Люсі трохи злякалася, але цікавість виявилася сильнішою за страх. Вона озирнулася через плече: позаду, між темними стовбурами дерев, видно було відчинені дверцята шафи і крізь неї – кімната, з якої вона потрапила сюди (ви, звичайно, пам'ятайте, що Люсі залишила дверцята відчиненими). Там, за шафою, як і раніше, був день.
"Я завжди зможу повернутися, якщо щось піде не так", - подумала Люсі і рушила вперед. «Хруп, хруп», – хрумтів сніг під її ногами. Хвилин за десять вона підійшла до того місця, звідки виходило світло. Перед нею був… ліхтарний стовп. Люсі витріщила очі. Чому серед лісу стоїть ліхтар? І що їй робити далі? І тут вона почула легке порипування кроків. Кроки наближалися. Минуло кілька секунд, і з-за дерев здалося і ввійшло в коло світла від ліхтаря дуже дивна істота.
Зростанням воно було трохи вище Люсі і тримало над головою парасольку, білу від снігу. Верхня частинайого тіла були людські, а ноги, вкриті чорною блискучою шерстю, були козлячі, з копитцями внизу. У нього був також хвіст, але Люсі спочатку цього не помітила, бо хвіст був акуратно перекинутий через руку - ту, в якій ця істота тримала парасольку, - щоб хвіст не волочився по снігу. Навколо шиї був обмотаний товстий червоний шарф, під колір червоної шкіри. У нього було дивне, але дуже славне личко з короткою гострою борідкою і кучеряве волосся, з обох боків чола з волосся виглядали ріжки. В одній руці, як я вже сказав, воно тримало парасольку, в іншій – кілька пакетів, загорнутих у обгортковий папір. Пакети, сніг навколо - здавалося, воно йде з магазину з різдвяними покупками. То був фавн. Побачивши Люсі, він здригнувся від несподіванки. Усі пакунки потрапляли на сніг.
- Батюшки! - Вигукнув фавн.
Розділ другий
Що Люсі знайшла по той бік дверцят
- Доброго дня, - сказала Люсі. Але фавн був дуже зайнятий – він підбирав свої пакети – і нічого не відповів. Зібравши їх до єдиного, він вклонився Люсі.
– Здрастуйте, здравствуйте, – сказав фавн. – Вибачте… я не хочу бути занадто цікавим… але я не помиляюся, ви – дочка Єви?
- Мене звуть Люсі, - сказала вона, не зовсім розуміючи, що фавн має на увазі.
– Але ви… вибачте мені… ви… як це називається… дівчинка? - Запитав фавн.
- Звичайно, я дівчинка, - сказала Люсі.
– Іншими словами, ви – справжня людська Людина?
- Звичайно, я людина, - сказала Люсі, як і раніше дивуючись.
- Зрозуміло, зрозуміло, - промовив фавн. - Як безглуздо з мого боку! Але я ще ніколи не зустрічав сина Адама чи дочку Єви. Я в захваті. Тобто… – Тут він замовк, ніби мало не сказав ненароком те, чого не було, але вчасно про це згадав. - У захваті, у захваті! – повторив він. - Дозвольте представитися. Мене звуть містер Тумнус.
— Дуже рада познайомитись, містере Тумнусе, — сказала Люсі.
- Дозвольте дізнатися, о Люсі, дочка Єви, як ви потрапили до Нарнії?
- У Нарнію? Що це? - Запитала Люсі.
– Нарнія – це країна, – сказав фавн, – де ми з вами зараз перебуваємо; весь простір між Ліхтарним стовпом та величезним замком Кер-Параваль на східному морі. А ви... прийшли із диких західних лісів?
– Я… я прийшла через шафу з порожньої кімнати…
- Ах, - сказав містер Тумнус сумно, - якби я як слід навчав географію в дитинстві, я б, безперечно, вся зала про ці невідомі країни. Тепер уже пізно.
- Але це зовсім не країна, - сказала Люсі, ледве утримуючись від сміху. – Це за кілька кроків звідси… принаймні… не знаю. Там зараз літо.
- Ну, а тут, у Нарнії, зима, - сказав містер Тумнус, - і тягнеться вона вже цілу вічність. І ми обоє застудимося, якщо стоятимемо і розмовлятимемо тут, на снігу. Дочка Єви з далекої країни Пуста-Якімната, де панує вічне літо у світлому місті Платенашкаф, чи не хочете ви зайти до мене і випити зі мною філіжанку чаю?
— Дуже дякую, містере Тумнусе, — сказала Люсі. – Але мені, мабуть, настав час додому.
– Я живу за два кроки звідси, – сказав фавн, – і в мене дуже тепло… горить камін… і є підсмажений хліб… і сардини… і пиріг.
- Ви дуже люб'язні, - сказала Люсі. – Але мені не можна затримуватись надовго.
— Якщо ви візьмете мене під руку, о дочко Єви,— сказав містер Тумнус,— я зможу тримати парасольку над нами обома. Нам сюди. Ну що ж, ходімо.
І Люсі рушила по лісу під руку з фавном, наче була знайома з ним все життя.
Незабаром ґрунт у них під ногами став нерівний, там і тут стирчало велике каміння; подорожні то піднімалися на пагорб, то спускалися з пагорба. На дні невеликої лощини містер Тумнус раптом повернув убік, ніби збирався пройти крізь скелю, але, підійшовши до неї впритул, Люсі побачила, що вони стоять біля входу до печери. Коли вони увійшли, Люсі навіть заплющила очі – так яскраво палали дрова в каміні. Містер Тумнус нахилився і, взявши начищеними щипцями головню, запалив лампу.
- Ну, тепер скоро, - сказав він і в ту ж мить поставив на вогонь чайник.
Люсі ще не траплялося бачити такого затишного містечка. Вони були в маленькій, сухій, чистій печерці зі стінами з червоного каменю. На підлозі лежав килим, стояли два крісла ("Одне для мене, інше - для друга", - сказав містер Тумнус), стіл і кухонний буфет, над каміном висів портрет старого фавна з сивою борідкою. В кутку були двері («Напевно, в спальню містера Тумнуса», – подумала Люсі), поряд – полиця з книгами. Поки містер Тумнус накривав стіл, Люсі читала назви: «Життя й листи Силена», «Німфи та його звичаї», «Дослідження поширених легенд», «Чи є Людина міфом».
– Прошу милости, дочко Єви, – сказав фавн.
Чого тільки не було на столі! І яйця некруто - по яйцю на кожного з них, - і підсмажений хліб, і сардини, і масло, і мед, і облитий цукровою глазур'ю пиріг. А коли Люсі втомилася їсти, фавн почав розповідати їй про життя у лісі. Та й дивовижні це були історії! Він розповідав їй про північні танці, коли наяди, що живуть у колодязях, і дріади, що живуть на деревах, виходять, щоб танцювати з фавнами; про полювання на білого, як молоко, оленя, що виконує всі твої бажання, якщо тобі вдається його зловити; про піратів і пошуки скарбів разом із гномами в печерах і списах глибоко під землею; і про літо, коли ліс стоїть зелений і до них приїжджає в гості на своєму товстому віслюку Сілен, а іноді сам Вакх, і тоді в річках замість води тече вино і в лісі тиждень за тижнем триває свято.
– Тільки тепер у нас завжди зима, – сумно додав він.
І щоб підбадьоритися, фавн вийняв із футляра, який лежав на шафці, дивну маленьку флейту, на вигляд зроблену з соломи, і почав грати. Люсі відразу захотілося сміятися і плакати, пуститися в танець і заснути - все в той самий час.
Минуло, мабуть, не одну годину, поки вона прийшла до тями і сказала:
– Ах, містере Тумнусе… мені так неприємно вас переривати… і мені дуже подобається мотив… але, справді, мені час додому. Адже я зайшла всього на кілька хвилин.
- Тепер пізно про це говорити, - промовив фавн, кладучи флейту і сумно похитуючи головою.
– Пізно? - Перепитала Люсі і схопилася з місця. Їй стало страшно. - Що ви цим хочете сказати? Мені треба негайно йти додому. Там усі, мабуть, турбуються. — Але одразу вигукнула: — Містере Тумнусе! Що з вами? - Тому що карі очі фавна наповнились сльозами, потім сльози покотилися в нього по щоках, закапали з кінчика носа, і нарешті він затулив обличчя руками і заплакав у голос.
- Містер Тумнус! Містере Тумнусе! – страшно засмутившись, промовила Люсі. – Не треба, не плачте! Що трапилося? Вам недобре? Миленький містере Тумнусе, скажіть, будь ласка, скажіть, що з вами?
Але фавн продовжував плакати так, ніби в нього розривалося серце. І навіть коли Люсі підійшла до нього і обняла його і дала йому свою хустку, він не заспокоївся. Він тільки взяв хустку і тер їм ніс і очі, вичавлюючи його на підлогу обома руками, коли він ставав занадто мокрим, так що незабаром Люсі опинилася у великій калюжі.
- Містер Тумнус! - голосно закричала Люсі прямо у вухо фавну і потрясла його. – Будь ласка, перестаньте. Зараз перестаньте. Як вам не соромно, такий великий фавн! Ну чому, чому ви плачете?
– А-а-а! - ревів містер Тумнус. – Я плачу, бо я дуже поганий фавн.
- Я зовсім не думаю, що ви поганий фавн, - сказала Люсі. – Я думаю, що ви дуже добрий фавн. Ви наймиліший фавн, з яким я зустрічалася.
- А-а, ви б так не говорили, якби знали, - відповів містер Тумнус, схлипуючи. - Ні, я поганий фавн. Такого поганого фавна не було на всьому білому світі.
- Та що ви наробили? - Запитала Люсі.
– Мій батюшка… це його портрет там, над каміном… він би нізащо так не вчинив…
- Як так? - Запитала Люсі.
– Як я, – сказав фавн. – Пішов на службу до Білої Чаклунки – ось що я зробив. Я на платню у Білої Чаклунки.
– Білої Чаклунки? Хто вона така?
– Вона? Вона та сама, у кого вся Нарнія під черевиком. Та сама, через яку в нас вічна зима. Вічна зима, а Різдва все немає. Тільки подумайте!
– Жахливо! – сказала Люсі. - Але вам вона за що платить?
- Ось тут і є найгірше, - сказав містер Тумнус з глибоким зітханням. - Я викрадач дітей, ось за що. Погляньте на мене, дочка Єви. Чи можна повірити, що я здатний, зустрівши в лісі бідну невинну дитину, яка не завдала мені жодного зла, прикинутися, ніби дружньо до неї розташована, запросити до себе в печеру і приспати своєю флейтою – все заради того, щоб віддати нещасного до рук Білої. Чаклунки?
- Ні, - сказала Люсі. - Я впевнена, що ви не здатні так вчинити.
– Але я вчинив так, – сказав фавн.
- Ну що ж, - відповіла Люсі, повагавшись (вона не хотіла говорити неправду і разом з тим не хотіла бути дуже вже суворою з ним), - що ж, це було погано з вашого боку. Але ви жалкуєте про свій вчинок, і я впевнена, що більше ви ніколи так не зробите.
- О, дочко Єви, невже ви не розумієте? - Запитав фавн. - Я не колись раніше вчинив так. Я роблю так зараз, цієї миті.
- Що ви хочете сказати?! - вигукнула Люсі і побіліла як полотно.
— Ви — та дитина, — промовив містер Тумнус. – Біла Чаклунка мені наказала, якщо я раптом побачу в лісі сина Адама чи дочку Єви, зловити їх і передати їй. А ви перша, кого я зустрів. Я прикинувся вашим другом і покликав до себе випити чаю, і весь цей час я чекав, поки ви заснете, щоб піти і сказати про все.
- Ах, але ви не скажете їй про мене, містере Тумнусе! - Вигукнула Люсі. - Адже правда, не скажете? Не треба, будь ласка, не треба!
- А якщо я їй не скажу, - підхопив він, знову плакати, - вона неодмінно про це дізнається. І велить відрубати мені хвіст, відпиляти ріжки і вищипати бороду. Вона змахне чарівною паличкою – і мої гарненькі роздвоєні копитці перетворяться на копища, як у коня. А якщо вона особливо розсердиться, вона оберне мене в камінь, і я стану статуєю фавна і стоятиму в її страшному замку доти, доки всі чотири трони в Кер-Паравалі не будуть зайняті. А хто знає, коли це станеться і чи станеться взагалі.
— Мені дуже шкода, містере Тумнусе, — сказала Люсі, — але, будь ласка, відпустіть мене додому.
- Зрозуміло, відпущу, - сказав фавн. - Зрозуміло, я маю це зробити. Тепер мені це зрозуміло. Я не знав, що таке Люди, доки вас не зустрів. Звичайно, я не можу видати вас Чаклунку тепер, коли з вами познайомився. Але нам треба скоріше йти. Я проведу вас до Ліхтарного стовпа. Адже ви знайдете звідти дорогу в Платенашкаф і Пуста-Якомнату?
- Звичайно, знайду, - сказала Люсі.
- Треба йти якомога тихіше, - сказав містер Тумнус. - Ліс сповнений її шпигунів. Деякі дерева, і ті на її боці.
Вони навіть не прибрали зі столу. Містер Тумнус знову розкрив парасольку, узяв Люсі під руку, і вони вийшли з печери назовні. Шлях назад був зовсім не схожий на шлях до печери фавна: не обмінюючись ні словом, вони кралися під деревами мало не бігом. Містер Тумнус вибирав найтемніші містечка. Нарешті вони дісталися Ліхтарного стовпа. Люсі зітхнула з полегшенням.
- Ви знаєте звідси дорогу, о дочка Єви? - спитав містер Тумнус. Люсі вдивилася в темряву й побачила вдалині між стовбурами дерев світлу пляму.
- Так, - сказала вона, - я бачу відкриті дверцята шафи.
– Тоді біжіть швидше додому, – сказав фавн, – і… ви… ви можете вибачити мене за те, що я збирався зробити?
- Ну звичайно ж, - сказала Люсі, гаряче, щиро потискуючи йому руку. – І я сподіваюся, у вас не буде через мене великих неприємностей.
– Щасливого шляху, дочка Єви, – сказав він. - Можна я залишу вашу хустку собі на згадку?
- Будь ласка, - сказала Люсі і з усіх ніг помчала до далекої плями денного світла. Незабаром вона відчула, що руки її розсовують не колючі гілки дерев, а м'які хутряні шуби, що під ногами у неї не скрипучий сніг, а дерев'яні планки, і раптом – хлоп! – вона опинилась у тій порожній кімнаті, де почалися її пригоди. Вона міцно прикрила дверцята шафи і озирнулася навколо, все ще не в змозі перевести подих. Як і раніше, йшов дощ, у коридорі чулися голоси її сестри та братів.
- Я тут! - Закричала вона. - Я тут. Я повернулася. Все в порядку.
Розділ третій
Едмунд і шафа для одягу
Люсі вибігла з порожньої кімнати до коридору, де були всі інші.
- Все гаразд, - повторила вона. - Я повернулася.
- Про що ти говориш? - Запитала Сьюзен. - Нічого не розумію.
– Як про що? – здивовано сказала Люсі. - Хіба ви не переймалися, куди я зникла?
– Так ти ховалась, правда? – сказав Пітер. - Бідолаха Лу сховалася, і ніхто цього не помітив! Наступного разу ховайся довше, якщо хочеш, щоб тебе почали шукати.
— Але мене не було багато годин, — сказала Люсі.
Хлопці витріщили один на одного очі.
- Свихнулася! - промовив Едмунд, постукавши себе пальцем по лобі. - Зовсім з глузду з'їхала.
- Що ти хочеш сказати, Лу? - Запитав Пітер.
- Те, що сказала, - відповіла Люсі. - Я влізла в шафу відразу після сніданку, і мене не було тут багато годин поспіль, і я пила чай у гостях, і зі мною трапилися різні пригоди.
— Не кажи дурниці, Люсі, — сказала Сьюзен. – Ми тільки-но вийшли з цієї кімнати, а ти була там з нами разом.
- Та вона не базікає, - сказав Пітер, - вона просто вигадала все для інтересу, правда, Лу? А чому б і ні?
- Ні, Пітер, - сказала Люсі. - Я нічого не написала. Це чарівна шафа. Там усередині ліс і йде сніг. І там є фавн і Чаклунка, і країна називається Нарнія. Іди подивися.
Хлопці не знали, що й подумати, але Люсі була така збуджена, що вони повернулися разом з нею в порожню кімнату. Вона підбігла до шафи, відчинила дверцята і крикнула:
- Швидше лізьте сюди і подивіться на власні очі!
- Ну і дурненька, - сказала Сьюзен, засовуючи голову в шафу і розсовуючи шуби. - Звичайна шафа. Подивися, ось його задня стінка.
І тут всі інші зазирнули всередину, і розсунули шуби, і побачили – та Люсі сама нічого іншого зараз не бачила – звичайна шафа. За шубами не було ні лісу, ні снігу – лише задня стінка та гачки на ній. Пітер заліз у шафу і постукав по стіні кісточками пальців, щоб переконатися, що вона суцільна.